Сьогодні, на парафії св. Йосипа Обручника, відбулося Таїнство Єлеосвячення (Соборування). Те, що мало бути звичайним молебнем у рамках деканальних зборів, раптом стало чимось іншим.
Ця подія змусила присутніх по-іншому подивитися не тільки на саме Соборування, але й на те, як ми його розуміємо сьогодні. Бо між тим, чим воно є за своєю природою, і тим, як його сприймають люди, існує помітна дистанція.
Сьогодні, був момент, коли люди, які зазвичай стоять поруч у храмі, раптом стали набагато ближчими один до одного. Усе, що відбувалося, мало в собі якусь особливу тишу і водночас внутрішню напругу, – єпископ, священники, диякони, та парафіяни, які потребували Таїнства. Вони, наші жінки, в той час, стали центром уваги всієї спільноти. Всі в храмі були присутні не як окремі особи, а як щось цілісне.
У якийсь момент дуже чітко відчувалося, що Церква — це не лише люди, які прийшли на службу, а живий організм, Містичне Тіло Христове, в якому біль однієї людини не є чужим для інших. І, можливо, саме це найбільше торкнуло серце, – глибина єдності, яка народжується там, де люди разом стоять перед Богом із реальною потребою.
Якщо говорити чесно, у свідомості багатьох Соборування пов’язане передусім із кінцем життя. Воно сприймається як щось, що відкладається “на потім”, коли вже не залишається іншого виходу. Але якщо повернутися до джерел, то така інтерпретація не витримує жодної богословської критики.
Таїнство Єлеосвячення (Соборування) має апостольське походження. У Посланні апостола Якова прямо сказано, що у випадку хвороби людина повинна покликати пресвітерів Церкви, щоб вони помолилися над нею і помазали її єлеєм. Цей текст не залишає місця для пізніших страхів або відкладання, мова йде про хворобу як таку, а не про останні хвилини життя.
Уже в апостольські часи помазання оливою поєднувалося з молитвою і розумілося як дія Божої благодаті, яка торкається людини у її немочі. Євангелист Марко пише, що апостоли «багатьох хворих мазали олією і зцілювали» . Отже, первісна практика Церкви була спрямована не на символічне “прощання з життям”, а на зустріч із Богом у стані боротьби, коли людина ще живе, ще терпить, ще шукає допомоги.
Упродовж історії це Таїнство розвивалося разом із літургійним життям Церкви. У Східній традиції сформувався повний чин, який включає читання семи уривків з Апостола і Євангелія, молитви і семикратне помазання єлеєм . Число сім не є випадковим: воно символізує повноту Церкви. Саме тому Таїнство отримало назву «соборування», бо його звершують священники разом (соборно), як видимий знак того, що молиться вся Церква.
Кожне Таїнство Церкви має свою матерію та формулу, отже, матерією Таїнства Єлеопомазання є єлей (олія). Єлей у біблійній традиції означає зцілення і милість. Форма Таїнства — це молитва Церкви, у якій священники просять для людини не тільки тілесного зцілення, але й прощення гріхів і відновлення внутрішнього життя. Саме в цій єдності матерії і молитви відкривається його глибина та дія благодаті.
І тут виникає ключове питання: чому ж сьогодні це Таїнство або сприймається як щось крайове, або, навпаки, інколи стає майже формальністю?
Причина, очевидно, подвійна.
З одного боку, Церква завжди намагалася зберегти святість Таїнства і уникнути його знецінення. Коли щось святе стає звичним і регулярним без внутрішнього розуміння, воно ризикує перетворитися на ритуал без змісту. Саме тому в традиції існувала певна стриманість: Соборування звершувалося там, де справді є хвороба, де є реальна потреба.
З іншого боку, з часом у свідомості людей виник страх перед цим Таїнством. Воно почало асоціюватися не з надією, а з завершенням. І ця зміна сприйняття фактично віддалила людей від того, що Церква пропонує як допомогу.
У сучасній практиці Східної Церкви, зокрема в українському контексті, можна побачити дві паралельні лінії. Перша — це збереження первісного розуміння Соборування як Таїнства для хворих, яке звершується у конкретних ситуаціях.
Друга — це практика звершення Соборування під час Великого посту для ширшого кола вірних, із наголосом на духовному зціленні і прощенні навіть забутих гріхів . Обидві ці лінії мають своє пояснення, але саме їх співіснування іноді створює непорозуміння.
Бо тоді виникає запитання: чи це Таїнство для всіх, чи для конкретних людей у конкретному стані?
Відповідь Церкви звучить складніше, ніж просте “так” або “ні”. Це Таїнство передусім для хворих, але хвороба розуміється не тільки фізично. Водночас воно не може перетворюватися на звичайну практику без внутрішньої підготовки, віри і покаяння. Бо тоді воно втрачає свою глибину.
Сьогоднішнє Соборування в нашій парафії дуже чітко показало цей баланс. Воно не було масовим. Воно не було формальним. Воно було звершене над конкретними людьми, які потребували молитви Церкви. І саме тому воно виглядало так, як описують це джерела: як зустріч людини з Богом у момент слабкості.
Це змушує по-іншому поставити питання не лише про Таїнство, а й про нас самих. Чи ми справді віримо, що Церква має відповідь на людський біль? Чи ми готові не відкладати Бога на останній момент? Чи ми розуміємо, що благодать діє не тільки тоді, коли вже пізно, а тоді, коли людина відкривається на неї?
Соборування не є крайнім жестом. Воно є частиною життя Церкви, яка супроводжує людину в її боротьбі. І, можливо, найбільша проблема сьогодні полягає не в тому, що це Таїнство рідко звершується, а в тому, що ми ще не навчилися жити з усвідомленням його справжнього змісту.
Дякуємо нашому духовенству за те, що так тонко може бачити потребу своєї пастви та відповісти на Божий заклик!
Хай ЖИВОТВОРЯЩИЙ ТА ЄДИНОСУЩНИЙ ГОСПОДЬ ЗЦІЛИТЬ ТА ПОМИЛУЄ!
Христос Воскрес! Воістину Воскрес!
