Хрест, який прийняв Христос. Чи можна дарувати хрестик?
Свято Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста постало на згадку про віднайдення Хреста Господнього та його урочисте піднесення перед народом у Єрусалимі.
Римляни ненавиділи хрест, бо він був знаряддям ганебної страти, знаком прокляття і повного приниження людини. Від нього відвертали обличчя, його боялися, на ньому намагалися знищити людську гідність. А Христос добровільно прийняв цей Хрест.
У цьому відкривається глибина Божої любові, адже Христос любив не страждання, а людину, заради якої погодився пройти через біль і смерть. Приймаючи Хрест, Він приймав кожного з нас — із нашими гріхами, ранами, страхами й тією смертю, від якої людина не могла визволити себе сама.
Люди вклали у хрест ненависть, а Христос вклав у нього любов. Люди наповнили його жорстокістю, а Христос наповнив таємницею Своєї Божественної присутності. Від тієї миті Хрест уже неможливо відділити від Того, Хто ніс його на Своїх плечах, торкався Своїм тілом, освятив Своєю кров’ю і віддав на ньому життя за спасіння світу.
На Хресті людська ненависть зустрілася з Божою любов’ю, але не змогла її перемогти, бо Христос прийняв зло світу і не повернув його світові. Він залишився вірним любові навіть тоді, коли ця любов коштувала Йому життя. Тому дерево смерті стало деревом життя, а знак прокляття — знаком спасіння.
Коли ми схиляємося перед Хрестом, цілуємо його і стаємо перед ним навколішки, ми поклоняємося самому Христові, бо Хрест містить таємницю Його присутності. Ми бачимо дерево, але серцем стоїмо перед розп’ятим і воскреслим Господом, Який через цю святиню відкриває нам Свою любов.
Саме тому Церква співає:
«Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо».
Так само, стоячи перед іконою, ми поклоняємося Христові, Який через видимий образ вводить нас у таємницю Своєї присутності. Наші уста торкаються святині, але наша любов, молитва і поклоніння звернені до живого Бога.
Тому великою духовною помилкою є забобон, нібито хрестик не можна дарувати, бо разом із ним можна передати людині страждання чи нещастя.
Хрест не приносить прокляття, оскільки Христос знищив на ньому владу прокляття і смерті. Даруючи хрестик, ми даруємо знак Божої присутності, нагадування про любов Христа і молитву, щоб Господь оберігав людину на всіх дорогах її життя.
Особливо страшно бачити, як Хрест, освячений жертовною любов’ю Христа, намагаються поставити на службу смерті. Існує багато фотографій, на яких священники Московського патріархату у фелонах, із хрестом і святою водою, освячують російські ракети та військову техніку.
Христос прийняв Хрест, щоб узяти смерть на Себе, а тут Його Хрест підносять над зброєю, створеною для принесення смерті іншим.
Свята вода не робить ракету святою, а священничі ризи не можуть перетворити насильство на Божу волю.
Коли Хрест ставлять на службу імперії, він не освячує її зброї, а викриває її неправду, бо Хрест назавжди залишається знаком Бога, Який віддав Себе за життя світу.
Сьогодні важкі хрести несуть українські воїни, залишаючи свої домівки й родини, щоб захистити життя тих, кого люблять. Ми не називаємо війну святою і не поклоняємося зброї, але бачимо жертовність людей, які приймають небезпеку на себе заради ближнього. У такій любові впізнаємо Христа, Який віддав власне життя, щоб урятувати інших.
Коли сьогодні схиляємося перед Хрестом, запитаймо себе: за яким Христом ідемо? За Тим, Хто віддав власне життя за інших, чи за вигаданим «христом», іменем якого благословляють чужу смерть?
Справжній Хрест ніколи не служить ненависті, імперії чи людській жорстокості, бо він містить таємницю присутності Бога, Який приймає рану на Себе, щоб урятувати людину.
Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресіння Твоє славимо.
