«Бо Він наш Бог, і ми народ Його пасовиська…» (Пс. 95, 7).
Притчею про блудного сина я хочу дати тобі лише одне — образ безпеки та образ місця, де є безпечно. Можливо, найвідповіднішим для означення цього є слово «лоно», лоно Бога. Це місце — найбезпечніше.
Дехто не почувався безпечно навіть у лоні матері, мабуть, тому що мати переживала тоді тривогу і страх. Нема жодної людини, яка б у ранньому віці не відчула тривог тих людей, що були поруч з нею. Страх і незахищеність діткнулися нашого життя. А для того, аби відкрити, що існує захист, є духовне життя. Лоно Бога — це наш прихисток. Це місце, куди ми можемо вернутися і без страху дати відпочинок нашому тілу, розуму і серцю. Щоб бути сильними, ризикувати і братися за нові справи, ми мусимо постійно вертатися до серця Того, який кличе нас «Сину» та «Дочко».
Я — дитина Божа, і мені безпечно в домі мого Отця. Господи, дякую Тобі за те, що Ти дав мені це безпечне місце.
A Safe Home
For he is our God, and we are the people of his pasture … Psalm 95:7
Ail that I want to do in the whole story of the prodigal son is to give you an image of safety and of return to the place where it is safe. Probably the most beautiful word for that is “womb,” the womb of God. That is the safest place.
Some of us did not feel safe even in the womb, perhaps because our mothers may have suffered anxiety and fear. There’s no human being who hasn’t experienced from an early age the fears of those around him or her. Fear and insecurity have touched our lives. But the spiritual life is to discover that there is safety for us. The womb of God is our safe place to dwell. This is where we can return and where we can let our whole body, mind and heart rest without fear. In order to be strong, to take risks, to do new things, we have to continually return to the heart of the one who calls us “Son” and “Daughter.”
1 am a child of God, safe in the home of my Father. Thank you for giving me this place of safety, O Lord.
