В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа.
У третю неділю Великого посту Церква ставить посеред храму Хрест Господній. Цей день називаємо Хрестопоклонною неділею. Посеред дороги посту, коли людина може відчути втому, сумнів або духовну боротьбу, Церква показує нам хрест. Ми вже пройшли половину дороги до Пасхи. Святі Отці говорили, що людина, яка проходить важку дорогу через пустелю, радіє, коли знаходить дерево, під яким може відпочити. Так і Хрест Христовий поставлений посеред Великого посту, щоб дати нам відпочинок, силу і надію для подальшої духовної боротьби.
Під час богослужіння Хрест виноситься на середину храму і залишається там кілька днів. Він лежить не лише посеред храму — але ніби посеред усього християнського світу. Церква показує нам Хрест, щоб укріпити нас у дорозі посту.
Сьогодні для християнина хрест є святинею. Ми носимо його на грудях, ставимо на куполах храмів, бачимо на іконах і в наших домівках. Але в часи Римської імперії хрест мав зовсім інше значення.
Хрест був знаряддям найбільшого приниження і ганьби. На хресті карали рабів і злочинців. Люди боялися хреста і ненавиділи його. Він був знаком страждання, прокляття і смерті. Саме тому дивом Божої любові є те, що Господь Ісус Христос прийняв хрест.
Євангеліє не описує всіх деталей цієї миті. Але християнська духовна традиція допомагає нам відчути її глибину. Багато хто, можливо, бачив фільм “Страсті Христові”. У ньому є дуже промовистий момент: Ісус бере хрест, дивиться на нього і ніжно торкається його, наче цілує. Це художній образ, але він передає глибоку духовну правду. Христос не відштовхує хрест, не проклинає його, і не бунтує проти нього. Він приймає його з любов’ю. І цим прийняттям Христос змінює значення хреста. Те, що було знаком ганьби і смерті, стає знаком спасіння і життя. Відтоді хрест став таємницею Божої присутності у світі.
Коли ми поклоняємося перед хрестом, ми не поклоняємося дереву. Церква навчає: ми почитаємо святі ікони, але поклоняємося лише Богові. Тому, коли ми схиляємо коліна перед хрестом, ми поклоняємося Христові, який був на ньому розп’ятий, бо саме через хрест відкрилася найбільша любов Бога до людини. Бо хрест, коли Ісус його прийняв, змінив його значення. Відтоді хрест носить Тайну Божої присутності!
Хрест називається також деревом життя. Колись у раю було дерево, через яке людина втратила життя. Але через Хрест Христовий людство знову отримує життя і повертається до Бога. Саме тому Церква говорить, що Хрест є знаком перемоги Христа. знак сили, надії і Божої любов…
Словами Святого Письма ми проголошуємо, що Господь Ісус Христос є Цар, Пророк і Первосвященник усього творіння.
Господь навчив нас, що в християнській Церкві і Царстві Божому царем є не той, хто силою підкоряє інших, щоб привести їх до безумовного і рабського послуху, але той, хто служить іншим і віддає своє життя за них.
Святий Іван Золотоустий говорить, що кожен може керувати народом, але лише справжній цар може покласти своє життя за свій народ, бо він настільки ототожнює себе зі своїм народом, що не має іншого існування, іншого життя і іншої мети, як тільки служити йому всією своєю істотою, а якщо потрібно — навіть і смертю.
Перед приходом царя зазвичай несуть його знамена і знаки влади. Так і Христос, готуючи Свою перемогу над смертю і воскресіння, посилає перед Собою Свій царський знак — животворящий Хрест. І тому, поклоняючись Хресту, ми згадуємо також Страсті Христові.
Отож сьогодні, поклоняючись Хресту Господньому, ми з новою силою можемо зрозуміти, що означає царська гідність і служіння Господа нашого Ісуса Христа. .. Це означає любов настільки повну і досконалу, що Христос забуває про Себе, повністю і безмежно, і настільки ототожнює Себе з нами, що погоджується у Своєму людстві пережити навіть відчуття віддалення від Бога — Джерела життя.
Він приймає нашу смертність, нашу слабкість, нашу людську долю.
Первосвященники давнього світу приносили жертви, з якими вони ототожнювали себе лише символічно. Христос же приніс у жертву Самого Себе. У Ньому не було нічого, що заслуговувало б на смерть. Він сам говорить:
«Наближається князь цього світу, але в Мені він не має нічого».
І Отцеві Небесному Христос каже:
«Я освячую Себе за них», тобто віддаю Себе як жертву за людей.
Тут відкривається бездонна глибина Божої любові: Життя погоджується бути виснаженим. Світло погоджується бути згашеним. Вічність погоджується прийняти смерть занепалого світу.
Ми ніколи не зможемо повністю зрозуміти, що означала для Христа смерть на хресті. Навіть наша власна смерть не може допомогти нам зрозуміти це до кінця. Бо як може Безсмертя померти?
Але ми можемо поступово навчитися розуміти цю любов, коли намагаємося все глибше входити у життя, науку і шлях Христовий. Тоді ми починаємо відкривати, що любов, яка віддає себе до кінця, веде не до знищення, а до воскресіння і вічного життя.
На Страсному тижні, особливо у Велику п’ятницю, Церква стоїть біля Хреста і переживає все те, що сталося на Голготі, ніби це відбувається перед нашими очима.
Але вже сьогодні, посеред посту, ми поклоняємося Хресту і пригадуємо, що у ньому відкрилася тайна Божої присутності. Хрест став місцем, де відкрилася любов Бога до людини. Тому Церква співає:
«Хресту Твоєму поклоняємося, Владико,
і святеє воскресіння Твоє славимо».
І коли ми підходимо до Хреста, поклоняємося йому і цілуємо його, ми свідчимо свою віру у Того, хто через Хрест переміг смерть і відкрив людям дорогу до життя.
Амінь
о. Микола Бурядник
парох парафії Святого Йосифа
