«Хрест — охоронець всього Всесвіту; Хрест — окраса Церкви; Хрест — держава царів; Хрест — утвердження вірних; Хрест — слава ангелів і жах демонів».
Так прославляє Церква Чесне і Животворяще Дерево Хрестове в піснеспівах великого і світлого свята його Воздвиження. І ось, під час однієї з найурочистіших служб, з благоговінням і торжеством ми бачимо, як хрест — прикрашений квітами, огорнутий ароматами ладану, блискучий у сяйві свічок — підноситься вгору на очах вірних. У цей момент ми, схиляючи голови, вшановуємо саме тілесне свідчення Божої Любові, що проявилася у Христі Ісусі.
Бо Хрест — це не просто знаряддя страти. Не просто дерево. Це — Дерево Спасіння, містична осередність цілої новозавітної Історії. Звичайне дерево, яке після розп’яття Сина Божого стало Тайною, у якій вмістилася безодня Божої любові, милосердя, справедливості й сили.
Свята Церква пам’ятає, що в очах старозавітного світу хрест був прокляттям. Сам Бог через Мойсея сказав: «Проклятий перед Богом усякий, хто висить на дереві» (Втор. 21:23). В очах юдеїв та римлян розп’яття було найганебнішою й найнелюдянішою карою — для рабів, бунтівників, убивць. Саме це прокляття прийняв на Себе Христос. І, що незбагненно: він не лише прийняв Хрест, внутрішньо погодився на нього з любові до людини. З тієї миті Хрест перестав бути лише інструментом зневаги — він став престолом Царя, жертовником Бога, місцем торжества Любові.
Ми поклоняємось Хресту не тому, що шануємо знаряддя вбивства, а тому, що він доторкнутий тілом Спасителя, він став носієм Божої присутності, свідком невимовного Таїнства. Хрест вмістив на собі Того, Хто Сам є Нескінченним. І відтоді Хрест став святинею, гідною не лише пошани, але й поклоніння — бо в ньому перебувала, і навіки перебуває тайна втіленої Любові Божої.
У Раю було дерево життя, плід з якого Адам і Єва не встигли скуштувати. Але на Голгофі з’явилося нове дерево — Хрест. І від нього — вже не плід, а Кров і Тіло Божого Сина — дарується нам як істинна їжа і питво в таїнстві Євхаристії.
Хрест — це новий Рай, у якому народжується нова людина.
Хрест — це нове древо життя, плід якого — Христос — дарує не тлінність , а вічність.
Тому ми, як нові Адами і Єви, підходимо до цього Дерева не зі страхом, а з благоговійною радістю. Бо через Хрест ми не втрачаємо життя, як у перших днях людства, а набуваємо Життя, Яке не має кінця.
Свято Воздвиження Хреста — крім згадки про віднайдення святині царицею Оленою, – є містичне підняття Хреста в глибинах нашого власного серця. Це момент, коли Церква знову і знову ставить перед нашим духовним поглядом велич цього Дерева, що стало для нас Життям.
Коли священник підносить Хрест посеред храму, це знак: в житті кожного з нас має бути момент Воздвиження, момент, коли наш особистий хрест ми несемо не як тягар, а як джерело спасіння. Бо Христос не просто ніс Хрест — Він його прийняв, полюбив, благословив і обожив.
У IV столітті, після трьох віків переслідувань, християнство вийшло з катакомб. Син великомучеників, самовидців і страдників — святий рівноапостольний імператор Костянтин Великий — отримав перемогу над язичницькими ворогами під знаменням Хреста, яке йому з’явилося на небі зі словами: «Цим перемагай!» (лат. In hoc signo vinces). З цього моменту Хрест став не лише знаряддям страти, а знаменням перемоги Христової у світі.
Прагнучи віднайти святі місця страстей Спасителя, мати Костянтина, свята цариця Олена, вирушила в паломництво до Святої Землі. У Єрусалимі, завдяки її щирій вірі та невтомним старанням, було віднайдено Животворящий Хрест Господній — разом із двома іншими хрестами, на яких були розп’яті розбійники.
За переказами, справжній Хрест було визначено через чудесне зцілення важко хворої жінки — коли її приклали по черзі до кожного з трьох хрестів, тільки один дарував їй миттєве одужання.
Цей Хрест був урочисто воздвигнутий перед народом патріархом Макарієм Єрусалимським — і тисячі вірних, побачивши Чесне Древо, зі сльозами падали на коліна, взиваючи: «Господи, помилуй!»
Так Воздвиження стало не лише актом історичної пам’яті, а молитовним піднесенням самого Хреста в серце Церкви — як знаку присутності, перемоги й спасіння.
Ми живемо в світі, повному жорстокості, несправедливості, війни, зради, болю. І світ знову і знову ставить питання: де був Бог? Чому дозволив страждання? Чому мовчить у відповідь на зло?
Хрест — це відповідь Бога. Не філософська, не абстрактна. А відповідь, виписана на власному Тілі, власною Кров’ю. Бог не усунув зло магічним жестом — Він увійшов у нього. Взяв його на Себе. І переміг його не мечем, а любов’ю.
Хрест показує нам, що любов не тікає від болю, а входить у нього — щоби преобразити.
Тому, коли ми вклоняємось Чесному Хресту, ми вклоняємось не дереву. Ми вклоняємось Таїнству Божої присутності, явленому через тіло Розп’ятого. Ми припадаємо не до предмета, а до місця зустрічі з Христом. До дерева, яке тепер — вмістилище благодаті, світла і спасіння.
Саме тому, як пише святий апостол Павло, ми не соромимося, а хвалимося Хрестом Господа нашого Ісуса Христа (Гал. 6:14), бо саме через Нього світ розіп’ятий для нас, а ми — для світу.
Хрест — це не знак поразки, а знак перемоги. Не символ муки, а джерело вічної радості. Не ганьба, а слава. Не смерть, а життя у Христі.
Свято Воздвиження — це запрошення знову і знову піднести в своєму житті Хрест, побачити в ньому не тягар, а спасіння, не трагедію, а благословення, не поразку, а перемогу Любові.
І коли наступного разу перед нами з’явиться Хрест — у храмі, у скорботі, у стражданні, у несправедливості, — згадаймо: він уже обійнятий Богом. І той, хто торкається до нього з вірою, не залишиться в пітьмі, бо Хрест — це світло, що сяє з середини болю, це перемога, що виростає з глибини страждання.
Воздвигаймо ж Хрест у серці — і будемо мати життя вічне.
