Символ віри — короткий, але всеохопний виклад основ християнського вчення. Його уклали святі отці на перших Вселенських Соборах як відповідь на єретичні викривлення віри. Символ слугує знаком єдності в істині, а водночас і молитвою, і обітницею, і визнаванням віри перед Богом і світом.
«Вірую в єдиного Бога Отця, Вседержителя, Творця неба і землі, всього видимого і невидимого»
Коли ми вимовляємо перший член Символу віри, ми визнаємо найглибшу істину буття — що світ не виник випадково, але створений Богом, Який є наш Отець. Це не абстрактна ідея про якусь вищу силу, а жива віра в Особу, Яка є джерелом усього існуючого.
Коли християнин каже: «вірую», він не просто говорить про переконання. Він свідчить про свою належність до Бога, довіряє Йому, приймає Його слово як життєвий орієнтир.
«В єдиного Бога» — це визнання Божої унікальності. У світі, де люди поклоняються тисячам голосів — успіху, страху, ідеологіям — християнин свідомо звертається до одного-єдиного джерела життя. Святий Іриней Ліонський навчає: «Один є Бог, Який створив небо і землю, Який говорить через пророків, Який виявив Себе у Христі». Єдність Бога — не самотність, а повнота. І саме тому наступні слова відкривають Його як Отця.
Називати Бога Отцем — означає визнавати Його як особу, а не як безособову силу. Бог — не просто Творець, а Отець, що вже у першому члені відкриває нам Його особисту й люблячу природу. Він — Отець не тільки Сина Божого, але й наш, через Христа. За словами св. Афанасія Великого, ми визнаємо Його Отцем, бо «в Ньому є джерело Божества, начало і причина Сина». Але також — бо Він створив нас з любові, покликав до буття, щоб ми були з Ним у вічній радості.
Віра у Творця неба і землі — це визнання, що все видиме (матеріальний світ, природа, людина) і невидиме (ангели, душі, духовна реальність) має своє начало в Богові. За св. Григорієм Богословом, світ не є вічним, але створений «зі зламаної тиші Божого мовчання» — тобто з Божого бажання виявити Свою любов назовні. Бог не створював із потреби, а з надлишку Своєї благодаті.
Блаженний Августин, латинський отець Церкви, наголошує, що віра в Бога Отця — це також початок богословського смирення: «Якщо ти збагнув — це ще не Бог. Бо Він завжди більший, ніж твоє розуміння». Августин учить, що істинна віра починається з визнання нашої обмеженості перед безмірною повнотою Божества. Але в той же час він стверджує, що Бог хоче бути пізнаним у мірі, в якій це можливо для любові: «Серце шукає, розум іде слідом».
Вседержитель — грецьке слово Пантократор, означає, що Бог тримає у Своїх руках усе творіння. Ніщо не виходить з-під Його контролю. Св. Іван Дамаскин навчає, що Бог не тільки створив світ, але й провадить ним, охоплюючи все Своїм всевидячим оком і всемогутньою волею. Це не жорсткий контроль, а любовне провидіння, в якому кожна подія світу — не випадкова, а вміщена в Божий задум.
Творець неба і землі, усього видимого і невидимого — ці слова утверджують, що все буття, як матеріальне, так і духовне, має своє начало в Богові. Небо і земля — це образ повноти створеного світу. Видиме — те, що оточує нас: природа, люди, матерія. Невидиме — це ангели, душі, духовний вимір. Святий Кирило Єрусалимський говорить: «Не все, що існує, ми бачимо; але вірою ми визнаємо й те, що наше око не вловлює».
Створивши світ, Бог не відступив від нього. Він продовжує діяти — через Промисел. Він веде кожну істоту, кожну подію до остаточної мети. Він тримає у своїх долонях історію, час, серце людини. А той, хто вірить у такого Бога — не боїться темряви, бо знає, що над світом є Той, Хто тримає все.
Визнання віри в єдиного Бога Отця — це не лише розумове прийняття, а духовна посвята. Християнин таким визнанням відкриває перед Богом своє життя і серце, і входить у спільноту з Творцем, що є і Початком, і Метою всього сущого.
