Вона бачила бурі й мовчала під громами часу.
Колись велична, сьогодні — поранена, але жива, катедра Святого Миколая у Чикаго стоїть, мов свідок віри, що не вмирає. Її стіни досі дихають молитвою поколінь, хрестинами, вінчаннями, піснями й сльозами — усім, що творить душу Церкви.
І нині, завдяки любові та жертовності багатьох, ця святиня поволі воскресає, підіймаючись із руїн, мов світанок після довгої ночі.
У теплій атмосфері вдячності й надії відбувся щорічний вечір катедри Святого Миколая УГКЦ у Чикаго, присвячений підсумкам фандрейзингової праці та спільній меті — відновленню катедри, духовного серця єпархії Святого Миколая.
Владика Венедикт Алексійчук розпочав його молитвою — простою, світлою і глибокою, у якій кожен відчув: йдеться не лише про дах і вітражі, а про дух, який воскресає.
“Спішімо робити добро, поки маємо час,” — сказав владика, і ці слова зависли у тиші, наче дзвін.
Ведучі вечора, о. Павло Дроздяк та пані Марія Кокур, розповіли про те, скільки сердець об’єднала ця справа. Про тих, хто не просить похвали, але приносить свою лепту — копійку, молитву, день без відпочинку. Про людей, які збирають не для себе, а для Бога, як сказано в Євангелії:
“Не збирайте собі скарбів на землі… але збирайте собі скарби на небі, бо де скарб ваш — там буде й серце ваше” (Мт. 6:19–21).
Особливим благословенням цього вечора став виступ українського художника Лева Скоба — митця, який своїм талантом і серцем поєднав красу мистецтва з місією милосердя.
На очах усіх присутніх він представив колекцію власноруч написаних ікон на дереві, створених у глибокій молитві та любові до Бога. Його ікони —це молитви, втілені в кольорі, подих неба, зафіксований на дошці.
Пан Лев став головним гостем вечора і справжнім свідком живої віри.
Кошти від продажу його ікон були зібрані просто під час аукціону цього вечора, і, як наголосив митець, усі виручені гроші він особисто відвезе на фронт — українським воїнам, які потребують підтримки. Уже за кілька днів після повернення з Америки він вирушить в Україну, щоб власноруч передати допомогу тим, хто боронить життя і свободу нашого народу.
Його слова прозвучали просто, але глибоко:
“Малюю ікони — щоб Бог був ближче.”
І ці слова, як і його твори, залишили у серцях присутніх відчуття чуда — того, що віра може світити навіть там, де темно.
Серед гостей вечора була і парафія Святого Йосифа — частинка цієї великої духовної родини.
Наш о. Микола Бурядник та духовенство парафії з радістю підтримали добру справу.
Парафія придбала ікону Пресвятої Родини, написану паном Левом Скобом, — і ця ікона вже невдовзі прикрасить наш храм.
Вона стане знаком єдності наших родин у Божій любові, пам’яттю про цей вечір і про катедру, що оживає.
Катедра — це про воскресіння і відродження, про віру, що витримала випробування.
Це місце, де крізь кожну тріщину на стіні пробивається світло надії.
Катедра — це символ Церкви, яка не занепала, а стоїть. Стоїть, бо її тримають живі руки, щирі серця, дитячі голоси, молитви старших і сльози матерів.
“Церква — це не камінь. Це вогонь. І доки цей вогонь у серцях — катедра стоятиме.”
Молитва, мистецтво, жертвенність і єдність — ось справжній образ Церкви.
Ми щиро вдячні катедрі Святого Миколая за її невтомну працю та запрошуємо кожного — парафіянина, родину, громаду — підтримати цю святу справу.
Адже катедра — це не про минуле. Це про нас, про живу віру, яка будує майбутнє.
Парафія Святого Йосифа з гордістю стоїть поруч, молячись і допомагаючи, щоб світло Христове, запалене у серці катедри Святого Миколая, сіяло далеко поза її мурами — у кожній парафії, кожній родині, кожному серці.
