Говорити про Воскресіння Христове — завжди нелегко. Про страждання, зраду, смерть — легше, бо це досвід, знайомий кожній людині. Ми знаємо біль, страх, втрату. Але Воскресіння — це таємниця, яку пережили одиниці. Ми віримо їм або чуємо про це через традицію. Як це зробити живим досвідом?
Після смерті Христа учні були в розпачі, замкнуті в домі. І ось — Христос стає посеред них, живий, але інакший. Він входить крізь замкнені двері, і водночас — їсть з ними, показує рани. Це не дух — це воскресле, переображене тіло.
Святий Григорій Ниський писав, що первісна тілесність людини була легкою, прозорою, доки гріх не обтяжив її. Воскреслий Христос являє ту первісну, просвітлену тілесність, обожену, перемінену.
Тома, якого часто несправедливо називають “невіруючим”, не міг повірити не через сумнів, а тому що, повернувшись, не побачив зміни в інших. Якби Христос справді воскрес — чи не мали б вони горіти цією переміною? І лише побачивши самого Христа, він визнає: “Господь мій і Бог мій!”
Святий Павло пізнав воскреслого Христа на шляху до Дамаску. Він не просто повірив — він зустрів Живого. Він був осліплений сяйвом Божества, як Мойсей, що не міг бачити Бога і залишитися живим. Павло потім скаже: якщо Христос не воскрес — то наша віра марна.
Протягом віків багато людей зустрічали воскреслого Христа — в молитві, у причасті, у таїнствах, у покаянні, в тиші серця. Християнин — це не просто віруючий “за чутками”, а людина, яка одного разу зустріла Живого.
І якщо ми — свідки Воскресіння, чи бачить це світ у нас? Чи ми перемінені?
Воскресіння говорить нам про силу любові. Христос помер не за друзів, а за ворогів. Його любов зійшла до аду, увійшла в саме серце смерті — і перемогла її. У світлій силі Божественної любові ад зруйнувався.