Христос дав нам спосіб, яким він може доторкнутися до нас своєю рятівною силою. Це відбувається через святу Тайну Покаяння, або іншими словами, Таїнство Сповіді. На жаль, мушу констатувати, що ми не приймаємо цієї тайни так часто, як мали би. Можливо, причиною є нерозуміння суті цієї тайни. З іншого боку, це може бути наслідком поганого або неправильного вивчення катехизму у минулому і тепер. Саме ця ділянка у нашій церкві – навчання і віднови пастви, вимагає багато роботи з боку священиків.

Ми називаємо це тайною прощення і зцілення, можливо слово “сповідь” надало негативного відтінку значенню цієї тайни. Напевно, ми маємо назвати її відповідним іменем: “Тайна Покаяння”.

Найкраще значення цієї тайни розкривається у притчі про Блудного Сина, коли ми бачимо батька, що з відкритими обіймами приймає свого сина. Вона з радістю вітає, прощає і зцілює. Питання полягає не в тому, що ми робимо, а що Христос робить для нас. Святий Іван Хреститель писав: “віддаймося відновлюючому зціленню від покаяння: приймімо від Господа тайну покаяння, яка ЗЦІЛЮЄ нас. Бо насправді не ми її пропонуємо Богові, а Він нам її вділяє”. Зауважмо, що наголос Іван Златоуст робить на слові “зцілює”.

Так, у цій Тайні, Христос підіймає нас з дна, на яке ми, можливо, впали. Також, важливо пам’ятати, що Христос є Божественним Цілителем, який лікує те, що в нас хворе чи ушкоджене. Святі Тайни – це ліки. Божественний Цілитель бере на себе важкий тягар. Саме тут Він нас оновлює.

Отже, ця Тайна – це більш, ніж просто прощення. Це є місце, де ми можемо відкрити рани нашої душі. Ми приходимо до Христа – надії безнадійних.

На жаль, наша Церква недостатньо активно навчає наших вірних щодо важливості приймати святі Тайни часто. Це не якийсь “обов’язок” один раз на рік. Чому це має бути обов’язком приходити до Божественного Цілителя раз на рік? Це абсолютно неправильно. Тайна покаяння – це щось більше, ніж 3-5 завчених речень про вчинені гріхи з вуст сповідальників, які вишиковуються у довгі черги, щоб виконати свій “великодній” обов’язок. Мені здається, що саме робота у цій ділянці духовного життя нашої церкви мусить бути серйозно переглянута. Адже, центральним у житті кожного християнина є святе таїнство тіла і крові Христа.

+о. Тома Ґлинн

Обряд вінчання

Богослужіння, пов’язані з таїнством подружжя, в українській греко-католицькій церкві є по-своєму унікальні, але найбільша їх цінність є в тому, що вони залишилися майже незмінними з моменту виникнення багато століть тому. Заручини і вінчання, як два окремих обряди, відбувалися у різний час і є найстарішими, створеними Богом: “Не гоже, щоб чоловік був сам”.

Чотири найважливіших символів весілля служби на tetropod: коронки, Євангеліє, загальна чашка, і вишиті рушники.

Першим обрядом є обітниця – те, що ми сьогодні називаємо заручини. Колись це був обмін обручками у церкві, де заручені обіцяли одружитися. Згодом, молода пара просила благословення в обох пар батьків, а отримавши його, входила до церкви разом, щоб повінчатися як чоловік і жінка.

Перед лицем громади, як свідка, молода пара приїжджає до церкви з дому нареченої. У такий спосіб, наречені ще раз підтверджують, що вони нікому іншому не присягали і виявляють свою вільну волю і згоду бути чоловіком і дружиною. З плином часу, два обряди (заручини і вінчання) об’єдналися в один і такий вигляд має обряд вінчання до сьогодні.

Обручки, кола без початку і кінця є видимими знаками виняткового зобов’язання, віри, любові один до одного. Персні, безперечно, є символом обручення, а обмін ними означає, що у подружньому житті слабкості одного партнера будуть компенсуватися сильними сторонами іншого. Кожен окремо новозаручені не є довершеними, а разом – вони досконалість. Таким чином, обмін обручками символізує те, що кожен з подружжя буде постійно доповнювати один одного. Головне значення цього таїнства прекрасно відтворюється у молитві, де священик читає різні приклади з Святого Письма, і саме тоді бере обручки. Перед обміном, священик бере кожен перстень окремо і робить знак хреста на чолі молодих, що символізує рівність чоловіка і жінки перед очима Бога.

Після заручин, священик веде молоду пару до церкви. Хор чи дяк співає Псалом 127 (128), який говорить “блаженні всі, що бояться Господа і ходять шляхами Його”. Вхід до храму може символізувати нам вхід подружжя з мирського світу в світ Божий, y прийдешній світ.

На тетраподі вже лежать Святе Євангеліє, чаша з вином, і шлюбні вінки (корони). Палає свічка, яка нам нагадує, що Христос є “світло світу”, який віддав себе, як світло для подружньої пари, щоб вона “не блукала в темноті, але мала світло життя”. Молодим дають свічки тримати впродовж цілої служби. Свічки – це ніби ті лампи, про які розповідає нам Біблія, коли п’ять дівиць, маючи достатньо олії в лампах, змогли побачити нареченого Христа у темряві ночі. Свічки символізують духовну готовність подружжя прийняти Христа, який благословляє їх через це святе таїнство.

Вишиття на рушниках, переплетене нитками різних кольорів, відображає всі аспекти людського життя: родину, любов, традицію, труднощі і віру в Бога. Той рушник, на якому вони стоять у церкві означає початок їхнього спільного життя. Перед тим, як подружжя почне свою спільну подорож, нареченим зв’язують руки вишитим рушником. Це означає їхню єдність і непорушність, яку вони розділяють тепер у цій подорожі.

Покладення вінків на голови наречених є найурочистішим моментом і клімаксом Богослуження. Найдавніші Візантійські корони, як релігійні, так і світські, були справжніми вінками, зробленими або з гілок оливкового дерева стефанотіс, що грецькою означає “корона”. Коли християнство прийшло до України, мірта замінила цю рослину. Отже, вінки з мірти кладуть на голови подружжя, на знак тої слави і честі, якою Бог їх наділяє під час Таїнства. Їх коронують на царя і царицю власного маленького царства – дому, у якому буде правити мудрість, справедливість, чесність, любов, мир і гармонія. Щоб наголосити на рівності кожного у подружжі і єдності, молода пара тричі обмінюється вінками. У ранньохристиянські часи молоде подружжя носило вінки впродовж цілого тижня.

Традиція, коли наречені п’ють вино з однієї чаші символізує, що у подружньому житті вони повинні порівну все ділити між собою. Чаша вина – це нагадування нам про чудо в Кані Галилейській. Той факт, що Ісус вирішив зробити своє перше чудо на весіллі в Кані, є найглибшим свідченням тієї величі, яку вділив Господь спільності чоловіка і жінки. З того часу, як Ісус перетворив воду на вино у Кані, Він і надалі продовжує перетворювати “воду” звичайних стосунків на “вино” священного подружжя. На згадку про перше чудо, зроблене Ісусом, Наречена і Наречений п’ють з одної чаші з вином, як знак єдності один з одним і з Христом.

Обхід навколо тетраподу під час обряду нагадує нам, що в центрі нашого життя має бути Ісус Христос, який є присутній під час церемонії у святому Євангелії на тетраподі. Символічний танок радості в Божій присутності здійснюється по колу, коли священик веде молоду пару, тримаючи їх за руки. Цим Церква підкреслює своє молитовне бажання, щоб молода пара йшла по житті слідуючи за досконалим і безпечним Словом Божим.

Трійний обхід є підтвердженням їхньої віри у Пресвяту Трійцю, і Присутність Божу у їхньому житті у божественному, людському і духовному вияві. Під час обходу, молода пара також цілує ікони Ісуса Христа і Матері Божої, які тримають старости.

Що таке Свята Тайна?

Святі Тайни, іншими словами, таїнства, є засобом через який людство може взяти участь у містичній божественній благодатi. Іншими словами, все, що є у церкві чи має стосунок до неї, церква вважає сакраментальним чи містичним.

Таїнства, як і церква, містить у собі видиме і невидиме. У кожному таїнстві поєднуються зовнішні видимі ознаки з внутрішньою невидимою ласкою. Св. Іван Хреститель писав, що їх називають тайнами, тому що те, у що ми віримо, не є тим самим, що ми бачимо, і навпаки, ми бачимо одне, а віримо в інше.

Тайни уділяються нам індивідуально – вони є посередниками (засобами), за допомогою яких Божа благодать уділяється кожному окремому християнину. У переважній більшості випадків, священик згадує християнське ім’я тієї людини, якій уділяється таїнство. У широкому сенсі, ціле життя християнина розглядається як єдине таїнство або один священний символ. Різноаспектність святих тайн виражена у багатьох діях – одні здійснюються лише один раз в житті (хрещення, одруження), інші – напевно щодня (причастя, сповідь).

Таїнство (сакрамент) і тайна (містерія)

У контексті східних церков прийнято вживати термін “свята тайна”, тому що, перш за все, це є дослівним перекладом словосполучення “свята тайна” з грецької. Два слова “містеріон” (грец.) і “сакрамент” (лат.) контрастують за значенням. Спочатку “сакрамент” означав обряд клятви вірності богам римськими солдатами, що змінювало їхній статус зі звичайних людей на особливих. Під “тайною” ми розуміємо дещо інше – обряд через який істина Божого спасіння, любові, турботи, захисту і присутності поступово нам відкривається. Обидва слова можна вживати, хоча вони й різні, але, на щастя не виключають один одного, а доповнюють. Насправді ж, ми таки змінюємо свій статус, і тому Боже одкровення відкривається нам.

Таїнство втаємничення

Обряд хрестин, мабуть, є найбільш радісним аспектом мого священичого служіння. Радість батьків з відтінком недоспаних ночей; найбільша втіха дідусів і бабусь; погляди хресних батьків, сповнені гордості; родина і друзі, що зібралися поділитися радістю; маленькі діти у своєму найкращому вбранні, природню непосидючість яких намагаються стримати дорослі; i, звичайно ж, сама дитинка, з великими невинними очима, яка дивиться на світ і на нас, відчуваючи, цей особливий день. День, який не є звичним чи повсякденним, день, коли не знаєш, як реагувати – чи хихотіти, чи плакати, чи, можливо, поспати, коли бачиш це дивовижне і прекрасне нове життя. Але також не забуваймо радість хрещення у дорослому віці, коли зріла людина без примусу, але через любов до Бога, вирішує прийняти Його святі тайни і стати одним з його святої пастви.

Перш, ніж розповідати далі, я б хотів зупинитися на кількох моментах і пояснити їх. Сподіваюся, вони відкриють нам глибинне значення і незбагненний символізм, що криється за ними.

Не просто Хрещення

Католики Східного Обряду підтримують практику надання трьох таїн одразу, що називається обрядом Втаємничення. Він складається з Хрещення, Миропомазання і Євхаристії.

Розбіжність щодо цього обряду між східними і західними католиками виникла у ранньохристиянський пероід, який датується четвертим століттям. У той час обряд втаємничення, тобто ініціації нових членів церкви, міг провадити лише єпископ. Коли у 4 столітті охрестився імператор Костянтин, з’явилася велика кількість бажаючих стати частиною церкви і прийняти хрещення. Проте єпископи не могли впоратися з таким напливом людей. На Сході Римської імперії уділення трьох таїн делегували священикам, тоді як на Заході лише єпископи залишили за собою право їх уділяти, як рудимент ранньохристиянської епохи. Упродовж наступних 16 століть на Заході уділення трьох тайн все більше розділялося в часі, а на Сході – вони залишилися разом.

Важливо зазначити, що лише після прийняття цих трьох Святих Таїн можуть вважати себе повними членами Тіла Христового (тобто церкви). Дехто вважає, що немовля не може отримати Причастя, бо не усвідомлює цієї Тайни, але наша традиція нас навчає, що брак інтелектуального розуміння Євхаристії не применшує того позитивного впливу від благодаті, якою вона нaповнена.

О, ця служба триває довго

На жаль, упродовж багатьох років наші богослужіння скорочувалися і стали мінімізовані, багато чудових молитов все рідше було чути, а це затьмарювало цілий контекст і значення служби. Ось чому у цей текст ми включили більшість молитов, але ті, що є у рамці, можна опускати при потребі.

Участь

Церква дуже заохочує вірних до повної усвідомленої участі у будь-якому богослужінні. Як і у будь-якому виді діяльності, чим активніше ви берете участь, тим цікавіше вам стає. Тому, підспівуйте дякові, читайте молитви, роздумуйте над тим, про що було сказано, а що найважливіше – слідкуйте за службою і це вам дозволить відновити благодать, дану вам при хрещенні.

Роздуми і коментарі – просте швидке пояснення значення деяких символів хрещення. Головно, вони є роздумами, які розкривають суть богослуження для мене. Основна їхня мета – не історичний екскурс у Літургію, а радше допомога вірним, щоб ще більше усвідомлено брати участь у Літургії.