Отець Микола Бурядник запрошує всіх на фестиваль UketoberFest 2024.
17-18 серпня відбудеться фестиваль Uketobrerfest-2024. Фестиваль – це завжди можливість для людей зустрітися разом, провести гарно час, допомогти нашій українській громаді в Чикаго, потребуючим, а в часі війни – допомогти ЗСУ.
Зіркові гості, смачна українська їжа, цікава розважальна програма – це те, що ви можете очікувати від Uketobrerfest-2024, але це ще не все. Деталі – у відео.
З великим нетерпінням очікуємо на наш фестиваль, що відбудеться 17 та 18 серпня! В цей особливий час, як ніколи, нам потрібна ваша допомога для підготовки території навколо храму та завершення інших важливих завдань.
Запрошуємо вас долучитися до цієї чудової ініціативи і стати частиною великої команди волонтерів. Ваша участь дуже важлива для нас! Щоб записатися, зателефонуйте до нашого парафіяльного офісу за номером:
(773) 625-4805
Разом ми зможемо створити справжнє свято та зробити наш храм ще затишнішим і красивішим.
Дякуємо за вашу підтримку і участь!
«Твоє Успення, Діво Маріє,
Святкуєм в піснях, словах, псальмах,
В Твоїм Успенню, наша надіє,
Ти нам вказала до неба шлях»
Свято Успіння (смерті і вознесіння) Богородиці має давню історію. Спочатку його святкування було локальним, зокрема в Константинополі, де імператор Юстиніан I у VI столітті заснував храм Успіння Богородиці. Церква визнала це свято в широкому масштабі пізніше, коли воно стало популярним у всьому християнському світі.
Два тижні перед Успінням, з 1 по 14 серпня, – це період посту. Піст перед Успінням є меншим, ніж Великий піст перед Пасхою, але важливий для духовної підготовки, він допомагає вірним підготуватися до святкування через духовне очищення та покаяння.
Ікони Успіння Богородиці традиційно зображують Богородицю, що лежить на смертному ложі. Апостоли й святі оточують Її, а душа Матері Божої у вигляді Немовляти підноситься до небес, що символізує Її вознесіння. Цей образ є символом злиття земного та небесного, – і часто показує ангелів, що підтримують душу Богородиці.
Свято Успіння Богородиці підкреслює важливість Богородиці як заступниці людства і її святість. Це свято символізує перехід Божої Матері з земного життя до небесного царства. Вірні бачать у цьому приклад відданості та віри, а також надії на спасіння й вічне життя, яке відкриває шлях до Бога.
За традиційними переказами, коли Богородиця наближалася до кінця свого життя, вона отримала божественне об’явлення про своє вознесіння. Це об’явлення стало основою святкування Успіння, і в літургійних текстах часто згадується про її спокійний відхід у мирі.
Свято Успіння Пресвятої Богородиці є одним з найбільших свят у церковному календарі і символізує перемогу духовного над матеріальним. Це свято є важливим для віруючих як підтвердження божественної істини про життя після смерті і можливість вічного спасіння.
Дорогі парафіяни, прихожани та гості нашого фестивалю! Нагадуємо про паркування автомобілів під час фестивалю 17-18 серпня.
Shuttle buses – це наші автобуси, що курсуватимуть кожні 15 хв. від місця паркування до фестивалю для вашої зручності.
Преображення Ісуса Христа на горі Тавор – це одне з великих християнських свят. Згідно з Євангелієм, під час цієї події Христос змінює свій вигляд перед трьома апостолами – Петром, Яковом і Іваном, і Його обличчя та одяг засяяли яскравим світлом. Також з’являються пророки Мойсей і Ілля, які розмовляють з Ним. Свято символізує божественну природу Христа.
Преображення Ісуса Христа, коли Його обличчя засяяло, а голос Божий з’явився з-за хмари, показує, що в Ісусі поєднані дві природи — божественна і людська. Божественна природа Христа стала видимою через Його людське тіло. Іван Золотоустий вважає, що це сталося, щоб показати нам, як буде майбутнє перетворення нашого єства і як Христос прийде в славі на хмарах з ангелами.
Явлення Мойсея та Іллі символізує, що Христос має владу над життям і смертю, і панує над усім. Мойсей і Ілля з’явилися, щоб показати цю владу. Пророки були раді, бо побачили людське тіло Христа, яке раніше не бачили, а апостоли були раді, бо побачили славу Божества Христа, яку не розуміли раніше. Голос Божий підтверджує, що Ісус є Сином Божим.
Це свято також показує єдність Старого і Нового Завіту. На горі, де відбулося Преображення, Ісус об’єднав обидва завіти і показав, що Він є Той, Хто їх дав.
Картина італійського художника Рафаеля “Преображення” була написана в 1520 році і є однією з найзначніших картин у його творчості. На картині зображена сцена Преображення Христового, з одним з найяскравіших аспектів художньої композиції – контраст між світлом і темрявою. Вона розділена на дві частини: верхню частину, де зображено Преображення Христа, і нижню частину, де апостоли намагаються лікувати хлопчика, одержимого демоном, що символізує боротьбу між добром і злом.
У психології преображення може стосуватися значних змін у особистісному розвитку людини. Це може бути пов’язано з особистісним зростанням, покращенням самооцінки, зміною поглядів і цінностей. Наприклад, людина може переживати преображення після важливих життєвих подій, таких як зміна кар’єри, відносин або духовного пробудження. Це процес може включати самоаналіз, саморефлексію і зусилля для досягнення нових цілей і зміни поведінки.
Процес метаморфозу у комах є однією з найбільш вражаючих форм біологічного преображення. Наприклад, метелики проходять через чотири основні стадії розвитку: яйце, гусениця, лялечка і дорослий метелик. Кожна стадія має своє призначення і функцію в життєвому циклі комахи. Гусениця перетворюється в лялечку, де відбувається перетворення тканин і органів у нову форму дорослого метелика.
У філософії та духовних практиках преображення може означати глибинні зміни в особистості та свідомості людини. Це може бути пов’язане з особистісним зростанням, моральними та етичними змінами, а також розвитком нових навичок і якостей.
«Євангеліє – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16):
Послання Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви 2024 року
до духовенства, монашества та мирян УГКЦ
А як вони розмовляли та сперечалися між собою,
сам Iсус, наблизившись, ішов разом з ними (Лк. 24, 15).
Дорогі брати і сестри в Христі!
Ми, єпископи Української Греко-Католицької Церкви з України та різних куточків світу, від 2 до 12 липня зібралися біля стіп Зарваницької чудотворної ікони Матері Божої на щорічний Синод. Уперше від початку повномасштабного вторгнення всі єпископи нашої Церкви прибули до Зарваниці, щоб бути разом зі своїми вірними, розділити їх біль і тривоги. Щодня ми підносили молитви за справедливий мир і завершення війни, яку злочинно та підступно розпочала Росія проти нашого народу й вільної України. Тими днями, коли відбувався наш Синод, російська брутальність перетнула ще одну межу: щоб зламати нашу волю до опору, ворог вдарив по найбільш незахищених — хворих дітях з усієї країни, які лікуються в центральній дитячій лікарні Києва. Але всупереч цьому ганебному задуму, ми досвідчили солідарність і доброту – тисячі людей розбирали уламки знищених будівель, прихистили постраждалих, і за кілька годин зібрали кошти на відбудову лікарні. У цій трагедії ми побачили все найжахливіше і найвеличніше, на що здатна людина. Ми побачили, що в серцевині нашої волі до опору є людяність і емпатія.
Незважаючи на жахливий контекст, ми шукали відповіді, як у час цих випробувань і страждань проповідувати Христове Євангеліє, як євангелізувати, як бути благовісниками надії для ближніх і зовнішнього світу. Це було головною темою нашого Синоду.
Наш народ продовжує своє паломництво до повної свободи від поневолення з боку імперії зла, яка спершу в образі царської та комуністичної Росії, а тепер у вигляді путінського злочинного режиму заперечувала і заперечує саме право українців на існування і будування власного буття у світлі Божої правди і Божого закону. Ми не забуваємо і не даємо світові забути, що російська окупація несе смерть і злочини проти людяності. Це – повторний геноцид. Це – повторні заборони нашої Церкви, яка знову й знову воскресає зі своїм народом.
У стражданнях українців по-новому виявляється земний шлях нашого Спасителя, якого вороги без причини зненавиділи (пор. Ів. 15, 25), із заздрості видали (пор. Мр. 15, 10), із лютою злобою катували (пор. Ів. 19, 3) і безжалісно вбили на хресті (Мр. 10, 34). Заповідаючи свої терпіння, Ісус Христос дав своїм учням непомильну обітницю воскресіння: «Син Чоловічий буде виданий первосвященикам та книжникам, і засудять Його на смерть, і видадуть Його поганам; і насміхатимуться з Нього, плюватимуть на Нього, бичуватимуть Його й уб’ють, Він же по трьох днях воскресне» (Мр. 10, 33–34). Коли
апостоли чули ці слова, то навряд чи усвідомлювали, щó їм доведеться пережити, і, можливо, більше думали про обіцянку Царства, аніж про смерть Учителя. Тому в день Страсної п’ятниці кожному з них здавалося, що це вже кінець. Навіть після перших звісток про Воскресіння двоє учнів дорогою до Емауса тривожаться, їх атакують численні сумніви і питання.
У жахливих умовах війни в українському суспільстві також вирує чимало сумнівів і питань, які ми, душпастирі, не можемо залишити без уваги, хоча й не маємо на них вичерпної відповіді. Часто молитва нашого народу нагадує крик псалмоспівця, який переживає самотність і зневажену справедливість.
Ми маємо відкрити для себе самих присутність Христа в нашому паломництві, як це досвідчили два учні з Емауса (пор. Лк. 24, 13–23). Збентежені і втомлені, вони дозволили просвітити і зігріти свої серця Божим словом, що лунало з уст Воскреслого, а відтак пізнали Його самого на ламанні хліба. Так само і ми, як Церква і народ, покликані просвічуватися Божим словом надії, правди і життя та скріплювати себе небесною поживою – найсвятішими Тілом і Кров’ю нашого Спасителя. У них Господь дарує нам запоруку перемоги і вічного життя, над яким смерть вже не має жодної сили, бо ми носимо в собі завдаток воскресіння, згідно із Христовою непомильною обітницею: «Хто тіло Моє їсть і кров Мою п’є, той живе життям вічним, і Я воскрешу його останнього дня» (Ів. 6, 54).
Дорогі в Христі, кріпімося Божим Словом, бо в ньому – Дух і життя (пор. Ів. 6, 63), джерело і запорука нашої надії! Коли чуємо сирени, коли на нас звідусіль несуться потоки невтішних новин, коли навколо ширяться зневіра, страх і безнадія, – берімо в руки Святе Письмо, виливаймо перед Богом наші жалі й болі, разом шукаймо світло і потрібну силу. Адже св. Павло нас запевняє, а тисячолітній досвід нашого народу та нашої нескореної Церкви-мучениці підтверджує, що «Євангеліє – сила Божа на спасіння кожному, хто вірує» (Рим. 1, 16).
Сила Божа, як животворне дихання воскреслого Спасителя, оживляє нас щоразу, коли Церква проголошує Христове Євангеліє сучасній людині. Це проголошення (керигма) живо уприсутнює Господню дію в нашому сьогоденні. Це живе слово Доброї Новини про воскресіння Христове, Божу любов до нас, прощення гріхів і причастя життя вічного є передаванням кожному, хто вірує, самого Джерела нашої надії та сили християнської стійкості. Воно [проголошення] звіщає нам не про минулі діла Божі, а про те, що Він діє стосовно кожного з нас особисто саме сьогодні силою і діянням Святого Духа. Коли ворог сіє смерть і хоче нас полонити її царством безнадійності та зневіри, Христова Церква несе у своїй проповіді життя і воскресіння, надію на спасіння кожному, хто вірує, та веде його до причастя Святих Таїнств. Ось чому поширення цього євангельського Слова у всіх вимірах нашого особистого і суспільного життя задля того, щоб його сила пронизувала теперішню культуру, а його світло преображало спосіб мислення та діяльність людини (євангелізація), і передавання віри всім, хто ще не пізнав Христа, є осердям місії всіх Його учнів – наших сучасників. Це про нас, особливо тих, хто покликаний до служіння Божого Слова, промовляє св. апостол Павло: «Бо коли я проповідую Євангелію, нема мені від того слави, бо це мій обов’язок; і горе мені, коли б я не проповідував Євангелії» (I Кор. 9, 16).
Закликаємо всіх вірних нашої Церкви щоденно читати Боже Слово і роздумувати над ним у парафіяльних спільнотах біблійного апостоляту. Хай наші родини будуть першим місцем, де передається скарб віри новим поколінням християн, де практикується спільна молитва і читання Святого Письма і де різні покоління укріплюють одне одного свідченням віри і терпеливою та вірною любов’ю. Проте пам’ятаймо, що Боже Слово завжди веде до причастя Святих Таїнств і сповнюється в Літургії Христової Церкви так, як горіло серце учнів на шляху до Емауса, коли Ісус промовляв до них у дорозі, але пізнати Його вони змогли лише на ламанні хліба – причасті Його життя і воскресіння у Таїнстві Євхаристії (Лк. 24, 35).
Наслідки російських обстрілів є очевидними, зокрема у вигляді смертей і каліцтва українців. Однак на тілі нашого народу є рани, про які ми менше чуємо із щоденних новин. Маємо на увазі тягар, який випав на долю українських родин, які хоронять своїх загиблих, доглядають поранених, розшукують зниклих безвісти, розділяють посттравматичний синдром ветеранів. Загрозливою в нашому суспільстві стає статистика розлучень, розірваних сімей, розкиданих по світу членів родин. Тому ми й надалі прагнемо приділяти нашим сім’ям особливу душпастирську увагу. Закликаємо душпастирів і всю спільноту вірних піклуватися про родини загиблих і всіх, хто поруч із нами страждає, почувається самотнім чи покинутим. Тут доречно згадати слова світлої пам’яті папи Венедикта XVI, який наголошував: «Церква – це Божа сім’я у світі. У цій сім’ї не може бути нужденних. Притча про милосердного самарянина передбачає універсальність любові, скерованої до того, хто потребує допомоги, до «випадкового зустрічного» (пор. Лк. 10, 31), хоч би ким він був. Поряд із такою заповіддю церковним завданням залишається, щоб у Церкві як родині не страждав жоден з її членів» (Енцикліка «Бог є любов», 25).
Маючи на душі й тілі глибокі рани, які нам вже завдала і щоденно завдає війна, «приступаймо з довір’ям до престолу благодаті, щоб отримати милість і знайти благодать на своєчасну поміч» (пор. Євр. 4, 16). Зокрема, часто приступаймо до Таїнства Сповіді та не вагаймося нести всі наші рани, недуги і хвороби до милосердного Господа – Лікаря душ і тіл – у Таїнстві Єлеопомазання. Саме в цих Таїнствах, які Церква називає Таїнствами зцілення, наш Спаситель і Господь бажає огорнути нас своєю милосердною любов’ю та вилити на наші зболені душі й серця цілющий бальзам своєї благодаті. Дозвольмо Йому це зробити! Дозвольмо Йому зцілювати нас щоденно, долаючи силою Божої любові наслідки війни і відновлюючи нас до нової надії та нового життя.
Це нове життя – це життя Христа розп’ятого і воскреслого в нас, яке являє себе світові в наших вчинках милосердної і співчутливої любові. Тож серед усіх випробувань і страждань наших днів не опускаймо рук, а продовжуймо творити добро всім, а передусім «рідним у вірі» (пор. Гал. 6, 10), нашим стражденним братам і сестрам на рідних землях, в Україні. Повторюємо заклик із нашого торішнього послання, яке хай залишиться для нас дороговказом у щоденних рішеннях і діях: «Не дозволь, щоб зло тебе перемогло, але перемагай зло добром» (Рим. 12, 21)! Якщо кожен із нас щодня зробить бодай одне конкретне добре діло, ми невпинно крок за кроком наближатимемо перемогу Божої правди.
Прагнемо висловити глибоку вдячність усім тим, хто вже зараз своїм буттям являє світові життя воскреслого Господа в нашому народі: нашим захисникам, волонтерам, медикам і капеланам, які єднаються в любові та самопожертві з Христом і подають приклад найвищої любові, що віддає життя за своїх друзів (пор. Ів. 15, 13).
Спішимо зі словами християнської розради до всіх, хто оплакує своїх загиблих чи розшукує безвісти зниклих, і запевняємо їх у молитовній близькості. Молимося за поранених і травмованих, за визволення полонених і насильно депортованих, за всіх, хто перебуває під тимчасовою окупацією та за наших братів і сестер в розсіянні сущих.
Дякуємо братам і сестрам у вірі та всім людям доброї волі в усьому світі, які пам’ятають про нас, які підтримують нас і які моляться з нами та за нас, утверджуючись разом із нами в пасхальній вірі і надії. На всіх прикликаємо безмежне Боже милосердя, Божу силу і заступництво нашої Небесної Матері – Пресвятої Богородиці.
Спогадуючи великий дар Хрещення для нашого народу, ми прагнемо відновити обіцянки вірності Христові, а разом з тим – укріпитися в пасхальній вірі та надії. Як Його учні, як діти воскресіння, ми твердо віримо, що неодмінно настане і наш «третій день» – день воскресіння, день перемоги правди і любові над гріхом, ненавистю і пеклом, настане ясний світанок нашого українського Великодня!
Оживлені цією вірою і християнською надією, ми вже тепер посеред випробувань і страждань проголошуємо на весь світ благовість спасіння словами Апостола народів: «Нас тиснуть звідусіль, але ми не пригноблені; ми в труднощах, та ми не втрачаємо надії; нас гонять, та ми не покинуті; ми повалені, та не знищені. Увесь час носимо в тілі мертвоту Ісуса, щоб і життя Ісуса в нашім житті було явним. Нас бо ввесь час живими віддають на смерть із-за Ісуса, щоб і життя Ісуса було явним у нашім смертнім тілі» (II Кор. 4, 8–11).
Хай Божий Дух надалі нас провадить і оживляє, нехай зробить нас знаряддям Божої любові і Божого миру та благовісниками надії і життя! Хай на цій дорозі заступаються за нас Пресвята Богородиця і святі та праведники української землі!
Благословення всемогутнього Бога Отця, і Сина, і Святого Духа нехай зійде на наш народ і перебуває з усіма нами завжди!
Від імені Синоду Єпископів
Української Греко-Католицької Церкви
† СВЯТОСЛАВ
Дано в Києві,
при Патріаршому соборі Воскресіння Христового,
у день Святого рівноапостольного, великого князя Володимира,
у святому Хрещенні названого Василієм,
15 липня 2024 року Божого
Перший тур дитячого християнського табору «Веселі канікули з Богом», який тривав з 29 липня по 2 серпня, подарував своїм учасникам незабутні миті радості і духовного зростання. Табір зібрав близько 75 дітей, з якими проводили час 15 енергійних аніматорів парафіяльної спільноти «Молодь PRO». Цей час став для всіх нас незабутнім святом радості, віри і дружби.
Щоденна Божественна Літургія була центром табору та джерелом натхнення і духовної єдності всіх учасників. Окрім цього, на катехитичних науках діти навчалися про сім діл милосердя, уважно слухаючи науки священників.
Табір також пропонував багато захоплюючих активностей, включаючи рукоділля, пісні, танці, рухливі ігри та естафети. Кожен день був насичений незабутніми митями та усмішками, і навіть дощ, що раптово наставав, не заважав веселощам – навпаки, лише підкреслював, що справжня радість не залежить від погоди.
Ми раді повідомити, що другий тур табору «Веселі канікули з Богом» вже на порозі! Не пропустіть нагоду стати частиною захоплюючої пригоди!
Якщо ви готові до нових відкриттів, неймовірних вражень і незабутніх моментів, приєднуйтесь до нас і створіть свою власну частину цієї незабутньої історії разом з нами з 5 до 9 серпня!
Цьогорічна тематика табору присвячена життю та діяльності Патріарха Йосифа Сліпого.
Основною і найважливішою подією на таборі є Божественна Літургія, яку щодня діти моляться разом із парафіяльними священниками. Крім того, священники проводять пізнавальні катехитичні заняття для кожної з команд.
Програму табору забезпечують аніматори парафіяльної спільноти «Молодь PRO», які подбали, щоби програма була насичена і цікава дітям.
Діти мають можливість займатися рукоділлям, співати пісні, танцювати і брати участь у різноманітних естафетах.
Табір «Веселі канікули з Богом» триватиме до 9 серпня 2024 р.
Запрошуємо усіх бажаючих долучатися.
Хвала! Хвала! Хвала!
Хвалімо Господа за те, що він завжди з нами, за те, що вказує нам дорогу, дякуймо Йому за наші родини, за нашу країну, за Його безмірну ласку і любов! – Вже досить, отче, ми зрозуміли, але який стосунок це має до нас? Яка користь з цієї прослави? Хіба не можна просто спокійно молитися?
Напевно, мені треба спочатку відповісти на останнє запитання про “спокійно молитися”. Відповідь – ні. Нас запрошують на святкування. Нас кличуть святкувати спасіння, яке Господь приготував для нас (пригадуєте значення слова “літургія”?). Це є наша спільна праця. Уявіть собі, що до вас на уродини прийшли гості, і половина з них просто хоче сидіти в куточку, читати якусь книжку, яку вони принесли з собою, і спостерігати за тим, що інші роблять. Хіба б ви не здивувалися, навіщо ж вони прийшли? Хіба б не дивно це виглядало, що вони не хочуть заспівати “Многая літа” разом? Хіба б не хотіли ви відсвяткувати зі всіма гостями якнайкраще? Чи вам би було байдуже, якщо б у хорі ви чули, що хтось фальшивить? А що би та людина, на честь якої влаштоване було свято, подумала? Я переконаний, що Бог як гість й іменинник свята так само би дивувався!
Щодо прослави і який стосунок вона має до нас – тут все просто. Ми маємо безліч причин, щоб прославляти Бога. Насамперед, це один з виявів нашої глибокої вдячності за все, що хтось щось зробив для нас, особливо з доброї волі. Ми прославляємо, адже хочемо, щоб той, хто отримує похвалу був відкритий до нас і вислухав нас. Повірте, невеличка похвала може дати крила! Ми хвалимо, щоб показати наскільки ми залежимо і любимо ту людину. Утім, найважливішою причиною є те, що, хвалячи людину, ми відкриваємося в особливий спосіб, щоб мати змогу чути її. Наприклад, якщо б я мав іти на якесь святкування чи раллі на честь президента Сполучених Штатів, підозрюю, що найперше я б очікував, що там буде радісна атмосфера. По-друге, я б очікував почути багато похвальних речей за лідерство. І насамкінець, я думаю, що доєднавшись до похвали президенту, я б став відкритим до всього, що почув би з його уст.
Очевидно, важливість сказаного Богом не йде у жодні порівняння зі сказаним президентом чи іншим простим смертним. Сподіваюся, я не надто зациклився на цьому прикладі з президентом – ви мене зрозуміли. Ми наполегливо возносимо хвалу Господеві, адже ми залежимо від Нього! Також, ми маємо зробити все можливе аби стати відкритими до Нього і чути Його! Ми прославляємо Господа, бо лише Його Слово і дороговказ допомагають нам. Ми хвалимо Господа за те, що ми знаємо і усвідомлюємо, як дари від Нього, з надією, що зможемо сприйняти ту частину Його послання, де йдеться про любов до ворогів. Так само як ми говоримо своїм дітям: “Хіба я коли-небудь бажав тобі зла, чи просив тебе зробити щось, що було поганим для тебе? То чому ти сумніваєшся в мені тепер?”. Тепер як ніколи ми маємо слухати Боже напуття і виконувати Його закони (волю), навіть якщо нам буде важко зрозуміти це у той момент. Прослава Господа робить нас відкритими до прийняття цієї великої реальності.
Щоб глибше пояснити мету похвали, гляньмо на одну з фраз у літургії: “Милість миру, жертву хваління”. Між іншим літургійні тексти англійською не мають точного перекладу цієї фрази. Ця фраза чудово підсумовує один з аспектів наших динамічних стосунків з Богом. Ми возносимо Йому нашу хвалу, (адже, що ще ми можемо Йому як не віддати Йому в руки наше життя) і Він натомість дає нам милість миру, щоб ми могли далі “жити в мирі, з гідністю і побожністю провадити тихе і спокійне життя”.
Коли ми молимося, ми відкладаємо набік наші земні турботи (“відложім печаль”). Під час Літургії ми перестаємо хвилюватися про нашу іпотеку, податки, не тому, що вони самі про себе подбають, а тому, що для цього потрібно дозволити Богові увійти в наше життя. Нам потрібно відійти від тих “дрібних” життєвих клопотів на деякий час, і дозволити собі у день святковий потішитися тим, що ми маємо, і в такий спосіб повністю впустити Господа у своє життя, переглянути наші пріоритети, і оновленими прийти до Господа з усіма щоденними турботами і клопотами. Проблема полягає в тому, що часто ми так занурюємося у власні клопоти, що забуваємо про присутність Бога у нашому щоденному житті.
Сила, яку ми отримуємо від того, що досвідчуємо Бога у Божественній Літургії, є саме та сила, яка нам потрібна для щоденних клопотів. Богові не потрібна ця похвала, вона потрібна нам, особливо, коли потрібно приймати правильні рішення протягом тижня! Отже, не будьмо похмурими, усміхаймося, воздаймо похвалу Господеві і співаймо Алилуя!
Оскільки літургія є євхаристійним святкуванням, її фактично можна порівняти зі святкуванням дня подяки. Було б дуже дивно, якщо б ми запросили когось на подячну вечерю, а вони принесли зі собою канапку з арахісовим маслом і джемом і сіли в куточку, споживаючи її на самоті, або дивилися, як ви їсте. Якщо б вони були вегетаріанцями, ми б, можливо, могли зрозуміти. Це мабуть дивно звучить, але щось подібне відбувається під час Літургії. Я маю на увазі тих, хто молиться на вервиці чи мовить якусь іншу молитву під час літургії. Прошу зрозуміти мене правильно – я не проти вервиці, але тоді, коли для неї відведено час. Це також стосується тих, хто хоче читати церковний вісник, яким би інформативним він не був, під час літургії.
Традицію молитися на вервиці під час літургії можна зрозуміти. Вона почалася у римо-католицькій церкві тоді, коли меса велася як тихий діалог між священиком і хлопчиком, що прислуговує, тому що ніхто з вірних не розумів латинської мови. Знаючи це, можна легко зрозуміти, чому багато побожних людей, замість того, щоб чекати на дзвін, що давав сигнал до освячення чи Причастя, використовували цей час для молитви. Це був їхній єдиний шанс взяти участь у богослужінні хоч якимось чином.
Чому така практика з’явилася у нашій церкві? Ще з 9 століття у нашій Церкві була започаткована традиція, що всі молитви, Євангеліє, і літургії мають молитися на мові, яка зрозуміла людям. Навіть, коли літургія відправлялася на церковно-слов’янській мові, майже всі люди розуміли її, хіба вони не розмовляли українською. А скільки років ми служимо літургії англійською! Нікого не змушують ходити на літургії, які вони не розуміють.
Справді, бути на Літургії і молитися собі окремо це те саме, що прийти на вечерю до когось зі своєю канапкою. Якщо ж ви справді не можете споживати того, що вам пропонують, тоді будь який ґречний господар зрозуміє це. Але зовсім не це ми маємо робити під час літургії, наше завдання – брати участь у ній якнайповніше! Ми повністю занурюємося у літургію не тільки для того, щоб чути подяки від інших, але щоб і самим виражати вдячність. Ми є вдячні не тому, що в нас – проблеми, а всупереч їм. Ми є вдячними за чудових людей і дари, які ми маємо у нашому житті. Якщо ми не відпочинемо від наших клопотів і не почнемо радіти життю, ми легко можемо стати цинічними. Щоб цього не сталося, ми святкуємо літургії, возносимо похвалу і вдячність.
Щоб зрозуміти різні аспекти Божественної літургії і її символіку, ми повинні насамперед усвідомити, що літургія – це святкування. Все решта є похідним від цього. На цьому святі ми дякуємо Господеві за все, що він зробив і дав нам і просимо Його і надалі наділяти нас щедро Його ласками. Ви можете подумати, що це звучить по-дурному – святкувати і тішитися. Ні. Це не те святкування, яке а маю на увазі. Це серйозна радість, або іншими словами, урочиста радість. На відміну від загальноприйнятого значення слова “врочистий” як “сумний”, це слово означає “серйозний”, “формальний” і “тверезий”. Таким чином, святкування не є легковажним чи дурним жартом, а натомість є справжньою радістю, яка лине від Бога. В основі цього лежать знання, щоби не сталося Бог завжди нас любить і завжди буде з нами. І за це ми з вдячністю співаємо Алилуя!
Written by +Fr. Pavlo Hayda
Відповідно до рішення Синоду Єпископів Української Греко-Католицької Церкви, ми отримали мінімальні вимоги, яких ми маємо дотримуватися під час посту.
Утримуватися від споживання м’яса у всі п’ятниці року, крім:
У той час як вимоги до посту, перелічені вгорі, є справді мінімальними для греко-католиків, церква також заохочує дотримуватися нас, християн східного обряду таких постів:
Уривок з книги “Наше Великоднє паломництво” Преосвященного Владики Василя Лостена:
Суботи, неділі і великі літургійні свята не є днями посту згідно з нашою традицією; Типікон приписує святкувати повну євхаристію у ці дні, і богослуження не мають тих ознак посту, які є у будні під час Великого Посту. Це не означає, що ми не маємо утримуватися у святкові дні, але таке утримання не є строгим. Навіть під час посту, недільний обід має бути радісною сімейною подією.
Їжа – це гарний дарунок від Бога. Ми не відмовляємося від нього; піст – це не вияв зневаги до їжі. У світлий празник Пасхи ми святимо їжу, якою ділитимемося, і всі, напевно, знаємо з досвіду, що ніщо так добре не смакує як наша свячена Паска після посту! Для всього свій час – час постити і час святкувати. Якщо ми належно поститимемо, наш празник буде ще смачніший. І постування, і святкування у відповідний час має навчити нас пізнати Господа через Його Творіння.
