Святкуючи Богоявлення, ми згадуємо і те, що Бог відкрився людям як Пресвята Трійця, і те, що Ісус явився людям як Христос. Це свято не лише про подію з минулого — воно відкриває спосіб, у який Бог входить у людську історію, і показує шлях, яким Він спасає людину та весь створений світ.
Де Бог починає Своє діло
Де ж явився Христос?
Не у великому місті.
Не перед сильними цього світу.
Не на вершині гори перед захопленим натовпом.
Христос іде в пустелю — на ріку Йордан, де Йоан хрестив народ. Йоан проповідував покаяння і кликав грішників, на знак покаяння, хреститися у водах Йордану. І саме туди приходить Христос — як грішник, хоча Сам не має гріха, — і просить хрещення.
Йоан злякався і сказав: «Ти маєш мене хрестити».
Та Ісус відповів: «Залиш тепер, бо так Нам належить сповнити всяку правду» (Мт. 3:15).
У світі, який звик шукати силу в гучності, впливі й демонстрації, Христос починає не зі сцени, а з пустелі.
Для України, яка переживає війну, це особливо близько: Бог приходить не туди, де голосно, а туди, де боляче і мовчазно — у лікарні, укриття, черги для переселенців, на наші власні «йордани» — місця випробування і правди.
Гріх Адама був гріхом гордості — бажанням піднестися і стати «як Бог».
Христос приходить як Новий Адам, щоб сповнити правду Божу і загладити цей гріх смиренням.
Адам хотів піднестися перед Богом —
а Бог смиряється перед людиною.
Христос сходить у воду і приймає хрещення від Свого слуги. Тремтячи, Йоан кладе руку на свого Владику і Бога, а Христос смиренно схиляє перед ним Свою голову. Саме це смирення відкриває небо.
Смирення Христове — це не слабкість і не згода зі злом.
Це не приниження і не пасивність.
Це смирення Того, Хто знає, Хто Він є.
Саме тому Він може схилити голову — не зі страху, а зі свободи і любові.
Христос не домовляється зі злом і не виправдовує його. Після Йордану Він виходить на проповідь, викриває неправду, очищає храм, протистоїть спокусам диявола. Його смирення не скасовує боротьбу — воно надає їй правильний напрям.
Тому Богоявлення не є святом пасивної покори.
Це свято відновленої гідності людини, яка стоїть у правді перед Богом і не стає на коліна перед злом.
Український досвід сьогодні глибоко співзвучний із таїнством Богоявлення.
Наше смирення — не в мовчанні перед насильством, а в тому, що ми не дозволяємо злу перетворити нас на зло. Ми боронимо життя, стоїмо за правду, захищаємо свою землю — і водночас зберігаємо людяність, співчуття і віру.
Це смирення сильних.
Смирення тих, хто знає, заради чого стоїть.
Чому саме вода?
Христос входить у води Йордану не випадково. Вода є основою життя і присутня всюди в створеному світі. Саме над водами на початку творіння ширяв Дух Божий (Бут. 1:2). Саме водою Бог очищав і відновлював світ.
Занурюючись у Йордан, Христос освячує не лише ці води, а все водне єство, а з ним — усе творіння. Церква співає:
«Христос явився на Йордані, щоб освятити води»,
«Сьогодні освячується єство вод».
Це означає: немає місця, куди Бог не готовий увійти — навіть у зруйновані міста, спалені села, поранену землю.
Коли людина згрішила, страждала не лише вона, а й уся природа. «Все творіння разом стогне і мучиться донині» (Рим. 8:22). Сьогодні ці слова звучать як опис нашої реальності.
Але Богоявлення говорить не про кінець, а про відновлення. Бог готує не втечу зі світу, а його оновлення.
Хрещення Йоанове було знаком покаяння.
Хрещення християнське — це нове народження і прощення гріхів.
Водою Бог колись покарав гріхи першого світу,
і водою тепер спасає людину у таїнстві хрещення.
Богоявлення відкриває нам Бога, Який смиряється, щоб спасти;
людину, покликану жити в правді і гідності;
і світ, який не відкинутий, а освячений і покликаний до оновлення.
Нехай світло Богоявлення буде світлом надії, правди і сили —
і над кожною людиною, і над нашою землею.
