Євангельські читання, що передують Великому Посту, мають одну помітну особливість: усі вони підкреслюють, що останні можуть стати першими, а перші — останніми. Наприклад, у притчі про милосердного самарянина розповідається про людину, яку побили розбійники. Повз неї пройшли священик та левіт, але лише самарянин, якого вважали єретиком, зупинився та допоміг. Далі йде історія про Закхея, начальника митарів у Єрихоні, якого всі зневажали, але незважаючи на свою низьку репутацію, саме він отримав увагу Христа. Потім — притча про митаря і фарисея: фарисей, зразковий парафіянин, постив двічі на тиждень і давав десятину, тоді як митар, стоячи осторонь, лише просив милості. Бог прийняв молитву митаря, а сьогодні ми читаємо про блудного сина
Ці підготовчі неділі показують нам, що мета посту – ПОКАЯННЯ! Чому Церква обрала такі читання перед Великим постом? Тому що мета посту — покаяння, aле каятися може тільки та людина, яка усвідомлює свою ГРІХОВНІСТЬ! Як це зробили Закхей, митар і блудний син.
У притчі про блудного сина молодший син просить у батька частину спадщини, віддаляється і марнує все у розпусному житті. Коли настає голод, він опиняється в нужді, пасе свиней і навіть бажає їсти їхню їжу. Це символізує, як людина, відходячи від Бога, занурюється в гріх і страждання. Але, прийшовши до тями, він вирішує повернутися до батька, визнаючи свою провину.
Це нагадує історію одного парафіянина…
У сучасному мегаполісі жив молодий музикант на ім’я Тарас, який мав надзвичайний голос. Він співав у невеликій місцевій церкві, де його спів приносив радість парафіянам і додавав особливого настрою богослужінням.
Одного разу, після служби, до Тараса підійшли представники відомої музичної компанії. Вони були вражені його голосом і запропонували йому контракт, обіцяючи славу, великі гонорари та виступи на найпрестижніших сценах світу. Вони переконували його, що його талант заслуговує на більше, ніж просто спів у маленькій церкві.
Спокушений обіцянками, Тарас погодився. Спочатку все було чудово: він став відомим, його концерти збирали повні зали, а життя було сповнене розваг і розкоші. Проте з часом він почав віддалятися від своїх духовних цінностей, занурюючись у світське життя, сповнене спокус.
Незабаром Тарас почав відчувати проблеми зі здоров’ям. Його голос поступово слабшав, а лікарі не могли знайти причину. Кар’єра пішла на спад, і колишні друзі відвернулися від нього. Залишившись без підтримки та засобів до існування, він згадав про свою рідну церкву.
Повернувшись туди, Тарас сподівався залишитися непоміченим, але парафіяни впізнали його. Вони прийняли його з відкритими обіймами, допомогли йому відновитися та знайти внутрішній мир. Тарас усвідомив, що справжнє щастя не в славі та багатстві, а в служінні іншим і збереженні своїх духовних цінностей.
Подумаймо про себе .Хіба ми не такі? Ми входимо в цей світ, коли ми молоді, міцне здоров’я дав нам Господь, добрий зір дав нам Господь, слух, але неправильним способом життя багато хто руйнує своє здоров’я, завдають ударів по печінці, по селезінці всякими надмірностями, руйнують щастя фізичного повноцінного життя, створюють сім’ї та розлучаються. А через кілька років та чистота юності вже втрачена. Живучи розпусно, перетворюємося на жебраків духом, не здатних навіть просити «скарбниці добра та життя подателю», щоб він допоміг нам.
Отже, так поневіряючись .блудний син «прийшовши до тями, сказав: скільки найманців у батька мого надміру хлібом, а я вмираю з голоду». Дуже важливо коли людина приходить до тями, коли людина критично оцінює себе, коли людина дивиться на себе через призму Божественного, щоб побачити свою гріховність. Він прийшов до тями і здавалося б, нічого собі — «прийшов до тями»: все розточив, все втратив, а тепер прийшов до тями. Якби він би звернувся до людей, вони засипали б його докорами: «ти пізно отямився», говорили б йому. Якби ти раніше прийшов би до тями, коли в тебе ще щось залишалося, а зараз у тебе вже нічого нема: і здоров’я нема, і нормального сімейного життя немає, нічого немає – «опритомнів». Для чого? Але він згадав, що в будинку батька завжди щастя, добробут. Справжнє щастя людського життя – мати мир із Богом Батьком. Прийшовши до тями, він каже: «Встану, піду до мого батька і скажу йому: отче! Я згрішив проти неба і перед тобою і вже недостойний називатися сином твоїм: прийми мене до найманців твоїх. Встав і пішов до батька своєму». Ось у чому ми повинні наслідувати цю людину — в її покаянні. І ми примиряємося з Богом Батьком через його Сина, Господа нашого Ісуса Христа.
Одного разу святий Амвросій Медіоланський не пустив у храм імператора-християнина, який повбивав дуже багато людей в одному громадському цирку, і імператор сказав: Давид теж багато людей перебив, чому ти мене не пускаєш у храм? Тоді Амвросій сказав імператорові: Якщо ти грішиш як Давид, то й кайся як Давид. І дійсно, коли ми читаємо Святе Письмо нас дивує як багато людей допускали помилки, у тому числі люди, які для нас є прикладом. Такі як Ной, який впився вина, голий лежав у наметі. Такі як Давид, який поєднав гріх розпусти з гріхом вбивства. Такі як апостол Петро, який, на відміну від Юди, неодноразово зрадив Христа, а тричі зрікся Нього. Але ми наслідуємо їх не тому, що Ной п’яниця, не тому, що Давид змішав гріх убивства з гріхом розпусти, не тому, що Петро зрікся. Ці люди вміли каятися перед Богом. Давид вигукував: «З глибини взиваю до Тебе Господи!» Петро, почувши крик півня, гірко заплакав перед Богом. Ной все життя замальовував свої гріхи та трагедію Ханаана свого онука.
Цей блудний син, який каже: «встану, піду до мого батька» — це Приклад для нас. І Закхей — найгірша людина у місті. І митар, найгірший парафіянин у храмі. Такі люди також можуть стати великим, тому, що вони вміли каятися, вони не мали ілюзій. щодо себе вони знали, що вони грішники. Якщо мета посту покаяння, то очевидно, що покаяння неможливе без усвідомлення своєї гріховності. Якщо хтось вважає себе праведним, він і не буде каятися. Тому ці євангельські читання, вони наставляють нас, як сказано у посланні до римлян апостолом Павлом: «Усі згрішили, усі позбавлені правди Божої, немає праведного жодного». Але святі отці навчають: “Непрощений гріх – це нерозкаяний гріх”. А якщо ми каємося у своїх гріхах, то Бог сильний нам пробачити. І ось він іде до батька. Встав і пішов до свого батька. Він не сподівається, що буде відновлено статус його як сина, він хоче бути одним з найманців свого батька. Він вважає себе негідним, не вимагає якихось привілеїв, тому що все марнував, усе втратив, і він іде і думає. Про що його думка? — Чи мене прийме батько? Можливо він виявить гнів до мене. Адже я не примножив тих багатств, які він мені дав. Я все це занапастив, усе це розточив, живучи розпусно, як поставиться до мене батько? І ми читаємо далі: “І коли він був ще далеко, побачив його батько”… Про що це? Це про те, що коли ми ще дуже далеко від покаяння, але бажання повернуться до Бога з’являється у нашому серці, Бог вже бачить це бажання. І знову читаємо: «І коли він був ще далеко, побачив його батько його й звеселився; і, прибігши, упав йому на шию і цілував його. Батько, який символізує Бога Отця, побачивши розкаяні почуття у свого блудного сина, біжить назустріч. Бог поспішає назустріч тому, хто кається грішнику, Він простягає руку допомоги. І те зцілення, яке походить від Бога, воно відбувається стрімко, як часто в Євангеліє ми читаємо: » Негайно паралізований підвівся, узяв ліжко своє і пішов додому». «Одразу сліпий прозрів». Коли Господь, побачивши дух каяття в нашому серці, зглянеться на нас, Він стрімко виходить нам назустріч. Він біжить, за цією притчею, до нас назустріч, Він кидається на нас, укладаючи в обійми любові і цілує свого блудного сина. «Син же сказав йому: Отче! я згрішив проти неба і перед тобою, і вже не гідний називатись сином твоїм. А батько сказав рабам своїм: Принесіть найкраще вбрання і одягніть його, і дайте перстень на руку його та взуття на ноги; і приведіть відгодованого теля і заколіть; станемо їсти та веселиться!» Як сказано в Євангеліє: про одного грішника, що кається, ангели на небесах радіють більше, ніж про дев’яносто дев’ять праведних. Коли людина кається Бог сильний повернути йому непорочний одяг хрещальної купелі білосніжні, надіти перстень на руку його, як знак гідності спадкоємців свого батька. Вгодованого тільця приготувати, жертву, єдину, яку очищаються наші гріхи. Апостол Павло пише: Кров Ісуса Христа омиває нас від усякого гріха. Таким чином, дивовижна подібність Євангелій про самарянина, про Закхея, про митаря і фарисея і про блудного сина – це введення у ПІСТ. Це теми, які людина обговорює протягом тижня, тому, що це не тільки згадується у неділю. Називається: тиждень про блудного сина; тиждень про Закхея; тиждень про митаря та фарисея. То є, цілий тиждень кожну цю тему ми маємо переживати, бо Євангельські читання за Божественною Літургією – це Божественні уроки Ісуса Христа, які пропонуються нам для того, щоб ми на протязі тижня жили б переживаннями цих тем, І може бути хтось ще дуже далекий від того, щоб покаятися, але якщо саме бажання виправитися вже є в серці твоєму — Бог бачить тебе, Бог поспішає до тебе назустріч, Бог готовий простити тебе. Входячи протягом Великого Посту будемо використовувати цей час для покаяння, для духовного вдосконалення та очищення.
