Хвала! Хвала! Хвала!
Частина І. Літургія як святкування
Хвалімо Господа за те, що він завжди з нами, за те, що вказує нам дорогу, дякуймо Йому за наші родини, за нашу країну, за Його безмірну ласку і любов! – Вже досить, отче, ми зрозуміли, але який стосунок це має до нас? Яка користь з цієї прослави? Хіба не можна просто спокійно молитися?
Напевно, мені треба спочатку відповісти на останнє запитання про “спокійно молитися”. Відповідь – ні. Нас запрошують на святкування. Нас кличуть святкувати спасіння, яке Господь приготував для нас (пригадуєте значення слова “літургія”?). Це є наша спільна праця. Уявіть собі, що до вас на уродини прийшли гості, і половина з них просто хоче сидіти в куточку, читати якусь книжку, яку вони принесли з собою, і спостерігати за тим, що інші роблять. Хіба б ви не здивувалися, навіщо ж вони прийшли? Хіба б не дивно це виглядало, що вони не хочуть заспівати “Многая літа” разом? Хіба б не хотіли ви відсвяткувати зі всіма гостями якнайкраще? Чи вам би було байдуже, якщо б у хорі ви чули, що хтось фальшивить? А що би та людина, на честь якої влаштоване було свято, подумала? Я переконаний, що Бог як гість й іменинник свята так само би дивувався!
Щодо прослави і який стосунок вона має до нас – тут все просто. Ми маємо безліч причин, щоб прославляти Бога. Насамперед, це один з виявів нашої глибокої вдячності за все, що хтось щось зробив для нас, особливо з доброї волі. Ми прославляємо, адже хочемо, щоб той, хто отримує похвалу був відкритий до нас і вислухав нас. Повірте, невеличка похвала може дати крила! Ми хвалимо, щоб показати наскільки ми залежимо і любимо ту людину. Утім, найважливішою причиною є те, що, хвалячи людину, ми відкриваємося в особливий спосіб, щоб мати змогу чути її. Наприклад, якщо б я мав іти на якесь святкування чи раллі на честь президента Сполучених Штатів, підозрюю, що найперше я б очікував, що там буде радісна атмосфера. По-друге, я б очікував почути багато похвальних речей за лідерство. І насамкінець, я думаю, що доєднавшись до похвали президенту, я б став відкритим до всього, що почув би з його уст.
Очевидно, важливість сказаного Богом не йде у жодні порівняння зі сказаним президентом чи іншим простим смертним. Сподіваюся, я не надто зациклився на цьому прикладі з президентом – ви мене зрозуміли. Ми наполегливо возносимо хвалу Господеві, адже ми залежимо від Нього! Також, ми маємо зробити все можливе аби стати відкритими до Нього і чути Його! Ми прославляємо Господа, бо лише Його Слово і дороговказ допомагають нам. Ми хвалимо Господа за те, що ми знаємо і усвідомлюємо, як дари від Нього, з надією, що зможемо сприйняти ту частину Його послання, де йдеться про любов до ворогів. Так само як ми говоримо своїм дітям: “Хіба я коли-небудь бажав тобі зла, чи просив тебе зробити щось, що було поганим для тебе? То чому ти сумніваєшся в мені тепер?”. Тепер як ніколи ми маємо слухати Боже напуття і виконувати Його закони (волю), навіть якщо нам буде важко зрозуміти це у той момент. Прослава Господа робить нас відкритими до прийняття цієї великої реальності.
Щоб глибше пояснити мету похвали, гляньмо на одну з фраз у літургії: “Милість миру, жертву хваління”. Між іншим літургійні тексти англійською не мають точного перекладу цієї фрази. Ця фраза чудово підсумовує один з аспектів наших динамічних стосунків з Богом. Ми возносимо Йому нашу хвалу, (адже, що ще ми можемо Йому як не віддати Йому в руки наше життя) і Він натомість дає нам милість миру, щоб ми могли далі “жити в мирі, з гідністю і побожністю провадити тихе і спокійне життя”.
Коли ми молимося, ми відкладаємо набік наші земні турботи (“відложім печаль”). Під час Літургії ми перестаємо хвилюватися про нашу іпотеку, податки, не тому, що вони самі про себе подбають, а тому, що для цього потрібно дозволити Богові увійти в наше життя. Нам потрібно відійти від тих “дрібних” життєвих клопотів на деякий час, і дозволити собі у день святковий потішитися тим, що ми маємо, і в такий спосіб повністю впустити Господа у своє життя, переглянути наші пріоритети, і оновленими прийти до Господа з усіма щоденними турботами і клопотами. Проблема полягає в тому, що часто ми так занурюємося у власні клопоти, що забуваємо про присутність Бога у нашому щоденному житті.
Сила, яку ми отримуємо від того, що досвідчуємо Бога у Божественній Літургії, є саме та сила, яка нам потрібна для щоденних клопотів. Богові не потрібна ця похвала, вона потрібна нам, особливо, коли потрібно приймати правильні рішення протягом тижня! Отже, не будьмо похмурими, усміхаймося, воздаймо похвалу Господеві і співаймо Алилуя!
Частина II. Літургія як євхаристійне святкування.
Оскільки літургія є євхаристійним святкуванням, її фактично можна порівняти зі святкуванням дня подяки. Було б дуже дивно, якщо б ми запросили когось на подячну вечерю, а вони принесли зі собою канапку з арахісовим маслом і джемом і сіли в куточку, споживаючи її на самоті, або дивилися, як ви їсте. Якщо б вони були вегетаріанцями, ми б, можливо, могли зрозуміти. Це мабуть дивно звучить, але щось подібне відбувається під час Літургії. Я маю на увазі тих, хто молиться на вервиці чи мовить якусь іншу молитву під час літургії. Прошу зрозуміти мене правильно – я не проти вервиці, але тоді, коли для неї відведено час. Це також стосується тих, хто хоче читати церковний вісник, яким би інформативним він не був, під час літургії.
Традицію молитися на вервиці під час літургії можна зрозуміти. Вона почалася у римо-католицькій церкві тоді, коли меса велася як тихий діалог між священиком і хлопчиком, що прислуговує, тому що ніхто з вірних не розумів латинської мови. Знаючи це, можна легко зрозуміти, чому багато побожних людей, замість того, щоб чекати на дзвін, що давав сигнал до освячення чи Причастя, використовували цей час для молитви. Це був їхній єдиний шанс взяти участь у богослужінні хоч якимось чином.
Чому така практика з’явилася у нашій церкві? Ще з 9 століття у нашій Церкві була започаткована традиція, що всі молитви, Євангеліє, і літургії мають молитися на мові, яка зрозуміла людям. Навіть, коли літургія відправлялася на церковно-слов’янській мові, майже всі люди розуміли її, хіба вони не розмовляли українською. А скільки років ми служимо літургії англійською! Нікого не змушують ходити на літургії, які вони не розуміють.
Справді, бути на Літургії і молитися собі окремо це те саме, що прийти на вечерю до когось зі своєю канапкою. Якщо ж ви справді не можете споживати того, що вам пропонують, тоді будь який ґречний господар зрозуміє це. Але зовсім не це ми маємо робити під час літургії, наше завдання – брати участь у ній якнайповніше! Ми повністю занурюємося у літургію не тільки для того, щоб чути подяки від інших, але щоб і самим виражати вдячність. Ми є вдячні не тому, що в нас – проблеми, а всупереч їм. Ми є вдячними за чудових людей і дари, які ми маємо у нашому житті. Якщо ми не відпочинемо від наших клопотів і не почнемо радіти життю, ми легко можемо стати цинічними. Щоб цього не сталося, ми святкуємо літургії, возносимо похвалу і вдячність.
Щоб зрозуміти різні аспекти Божественної літургії і її символіку, ми повинні насамперед усвідомити, що літургія – це святкування. Все решта є похідним від цього. На цьому святі ми дякуємо Господеві за все, що він зробив і дав нам і просимо Його і надалі наділяти нас щедро Його ласками. Ви можете подумати, що це звучить по-дурному – святкувати і тішитися. Ні. Це не те святкування, яке а маю на увазі. Це серйозна радість, або іншими словами, урочиста радість. На відміну від загальноприйнятого значення слова “врочистий” як “сумний”, це слово означає “серйозний”, “формальний” і “тверезий”. Таким чином, святкування не є легковажним чи дурним жартом, а натомість є справжньою радістю, яка лине від Бога. В основі цього лежать знання, щоби не сталося Бог завжди нас любить і завжди буде з нами. І за це ми з вдячністю співаємо Алилуя!
Written by +Fr. Pavlo Hayda
