Стрітення Господнє — одне з важливих свят у християнському календарі, що святкується 2 лютого.
Ось кілька цікавих фактів про це свято:
Біблійний контекст Стрітення
Стрітення Господнє пов’язане з подією, яка описана в Євангелії від Луки (2:22–40). Відповідно до цього тексту через 40 днів після народження Ісуса Марія і Йосиф принесли немовля до храму в Єрусалимі, щоб виконати вимогу Мойсеєвого Закону – посвятити дитину Богові. Тут вони зустріли праведного Симеона, який, згідно з пророчим об’явленням, визнав у немовляті Месію і сказав відомі всім слова: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм у мирі, бо побачили очі мої спасіння Твоє”.
Цей момент став основою для святкування Стрітення. Праведний Симеон став символом Старого Завіту, який зустрічається з Новим Завітом — з самим Христом. Його слова “Нині відпускаєш…” стали важливою частиною богослужінь цього дня.
Історія свята та його святкування
У перші століття християнства Стрітення не було окремим святом. Вже в IV столітті у Константинополі та Римі це свято почали офіційно святкувати.
Богословський зміст: Старий і Новий Завіт
Коли праведний Симеон зустрів Ісуса, він проголосив: “Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм у мирі”. У цих словах є важливий богословський підтекст: зустріч Старого і Нового Завіту, де Старий Завіт є символом закону, обітниць і пророчого об’явлення, а Новий Завіт — це саме Христос, який приносить спасіння і виконує пророчі обіцянки.
Зустріч Симеона з Ісусом також символізує об’єднання людської і божественної природи Христа, бо через свою людську природу він був зв’язком між Старим і Новим Завітами. Це єднає всю історію спасіння людства в одне ціле.
Стрітення і Богородиця
Однією з особливостей Стрітення є особлива пошана до Богородиці. Адже саме Марія принесла Ісуса в храм, і цей момент показує, як через Її посередництво здійснюється зустріч людини з Богом. Богородиця є не тільки Матір’ю Ісуса, а й захисницею людства, тому на Стрітення християни часто звертаються до Неї з молитвами про заступництво і допомогу.
Важливість свята
Стрітення Господнє нагадує християнам про важливість присутності Бога у їхньому житті. Це свято закликає людей до духовного очищення і просвітлення. Воно нагадує, що Христос є світлом, яке освітлює наші серця, і що ми маємо бути свідками цього світла в світі.
Слово “Стрітення” походить від церковнослов’янського дієслова “стрітати”, що означає “зустрічати” або “зіткнення”. У контексті свята це означає зустріч праведного старця Симеона і пророчиці Анни з немовлям Ісусом у храмі, що символізує зустріч Старого Завіту з Новим. Це слово підкреслює важливість цієї події, коли два етапи Божого плану — старозавітні обітниці та виконання цих обітниць в Ісусі Христі — зустрічаються в єдиному моменті.
Традиції свята
На Стрітення в церквах святять свічки. Це символізує, що Христос є Світлом для світу (як зазначено в Євангелії від Івана: “Я є Світло світу”). Свічки символізують нашу готовність бути носіями цього світла у світі, у темряві гріхів і зла. Після освячення свічок в церкві, віруючі беруть їх додому, ставлять на вікна або запалюють під час молитви, щоб цей “світильник” був символом божественного захисту й благодаті в їхньому житті.
Сьогодні Свята Церква відзначає свято Стрітення Господнього — подію, коли Ісуса Христа принесли до храму. В Євангелії від Луки (2:22 і далі) описується, що коли завершилися дні очищення за законом Мойсея, батьки Ісуса привели Його до Єрусалиму, щоб представити перед Господом, як було приписано законом: «Кожне немовля чоловічої статі, що розкриває лоно, має бути посвячене Господу». Згідно із законом Мойсея, період очищення для хлопчиків тривав сорок днів, для дівчаток — шістдесят. Особливої уваги приділяли первісткам, адже перша дитина в сім’ї мала бути присвячена Богові. Це була давня традиція: як перші плоди врожаю або перші прибутки віддавалися Господу, так і первістків присвячували на служіння Богу.
На сороковий день після народження Марія і Йосип принесли Немовля до храму, щоб, як вимагав закон Господній, принести жертву — двох горлиць або двох голубенят. На іконах Стрітення часто можна побачити, як ці птахи зображені в клітці, принесені до Єрусалимського храму як символ очищення. Далі в Євангелії розповідається про праведного та благочестивого чоловіка на ім’я Симеон, який жив у Єрусалимі і сподівався на здійснення обітниць для Ізраїлю. На ньому перебував Святий Дух.
Симеона в єврейській традиції шанують і донині, називаючи його Великим або Праведним Симеоном. Його висловлювання навіть увійшли до частин єврейського Талмуду, а єврейські діти вивчають їх, щоб засвоїти його мудрість.
Згідно з християнською традицією, Симеон був одним із перекладачів Писання з єврейської на грецьку мову. Це сталося понад двісті років до народження Христа. За наказом фараона Птолемея для Олександрійської бібліотеки було зібрано 72 перекладачі, і кожен працював окремо, щоб забезпечити точність перекладу. Цей переклад отримав назву Септуагінта або Переклад сімдесяти.
Під час перекладу книги пророка Ісаї Симеон натрапив на слова: «Ось Діва в утробі зачне і народить сина, і назвуть Його ім’ям Еммануїл». Він засумнівався в правильності цього тексту, вважаючи, що це помилка, адже діва не може народити. Він узяв ніж, щоб викреслити слово “діва” (алма) і замінити його на “жінка” (іша). Але в цей момент у його келії з’явився ангел, який зупинив його руку і сказав: «Симеоне, ти не побачиш смерті, доки сам не побачиш Діву, що народить». Після цього Симеон прожив понад двісті років, щодня відвідуючи Єрусалимський храм, у надії побачити це обіцяне дитя.
Святий Дух був на Симеоні, що допомагало йому розпізнати Діву, яка народила. Важлива деталь: Дух перебував на ньому, адже він був людиною старозавітної епохи. Християни ж відрізняються тим, що Святий Дух перебуває в нас, як сказано в посланнях апостола Павла: «Любов Божа вилилася в наші серця Духом Святим». Це стало можливим лише після Голгофи, коли Син Божий пролив Свою кров, очистивши серця вірних.
Симеону було відкрито Святим Духом, що він не помре, доки не побачить Месію. Натхненням Духа він щодня приходив до храму, щоб знайти це дитя. Писання говорить: «І прийшов він у храм через натхнення». Це було не обов’язковою вимогою закону, а глибоким внутрішнім покликом. Варто і нам прагнути до храму з таким самим натхненням, як писав псалмоспівець Давид: «Зраділа душа моя, коли сказали мені: Ходімо до дому Господнього».
На той момент праведний Симеон пережив усіх своїх родичів і друзів. Покоління змінювалися одне за одним, і він відчував себе людиною з давніх часів, яка залишилася одна серед нових людей. Нове покоління мало інші звички, іншу культуру, і йому важко було це прийняти. Він досяг такого віку, що втомився від довгого життя, про що стане зрозуміло далі, адже ці роки стали для нього тягарем, і він відчував себе пересиченим життям.
Одного разу, натхненний Духом Святим, Симеон прийшов до храму. У цей час батьки принесли Немовля Ісуса, щоб здійснити над Ним обряд за законом. Якщо обрізання відбувалося на восьмий день, то на сороковий дитину приносили до храму для жертвоприношення двох горлиць або пташенят і благословення священиком. Коли Ісуса внесли до храму, Симеон, сповнений Святого Духа, взяв Немовля на руки і відразу зрозумів: перед ним — Діва Марія, яка народила Спасителя, і Сам Ісус, Син Божий. Він благословив Бога і сказав: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико». У цих словах відчувається глибока втома людини, яка прожила довге життя і тепер готова до смерті. Він ніби каже: «Я втомився від життя, більше мене нічого тут не тримає, крім щастя побачити Богонемовля».
Далі Симеон говорить: «Нині відпускаєш раба Твого, Владико, за словом Твоїм, зі світом, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготовив перед лицем усіх народів, світло на просвіту язичників і славу народу Твого Ізраїля». Це свідчить, що Дух Святий відкрив йому істину: перед ним не просто дитина, а Спаситель світу. Він побачив Ісуса і визнав у Ньому Спасителя. Також Симеону було відкрито, що Христос прийшов не лише для євреїв, але і для язичників. У Старому Завіті Слово Боже проповідувалося лише єврейському народу, але Христос перед вознесінням скаже своїм учням: «Ідіть і проповідуйте всім народам». Це бачення також було відкрито Симеону, і він закінчує свою молитву словами, що Христос — слава Ізраїлю.
Святі отці пояснюють, що справжній Ізраїль — це ті євреї, які прийняли Ісуса Христа як Сина Божого. Це Діва Марія, Йосип, апостоли, Симеон Богоприємець, пророчиця Анна, яка також за натхненням прийшла до храму, щоб радіти зустрічі з Господом. Псалмоспівець Давид писав: «Якщо Ти, Господи, зійдеш на землю, гори розтануть перед лицем Твоїм». А Соломон, освячуючи храм, казав: «Господи, чи можу я створити Тобі дім, якщо небеса небес не вміщують Тебе?». І ось сталося диво: Немовля Ісус, одвічний Бог, був внесений до свого храму.
Ця подія має євхаристійне значення. Коли під час богослужіння виносять чашу зі Святим Причастям — Тілом і Кров’ю Ісуса Христа — ми переживаємо нову зустріч з Господом. Господь сходить на хліб і вино, які стають Його істинним Тілом і Кров’ю, і ми, зі страхом Божим і вірою, приступаємо до Святого Причастя.
Йосип і Марія дивувалися словам, сказаним про Немовля. Симеон благословив їх і промовив до Марії, Його матері: «Це Немовля призначенe для падіння і піднесення багатьох в Ізраїлі, і стане предметом суперечок». Справді, Господь прийшов для того, щоб одні воскресли до життя у Христі, пішли за Ним, а інші відвернулися, впавши в трагедію невірства. Ті, хто не прийняв Христа, вигукували: «Розіпни Його! Кров Його на нас і на дітях наших». Це падіння стало страшним прокляттям для них і їхніх нащадків. Історія єврейського народу майже дві тисячі років наповнена переслідуваннями та стражданнями з боку різних народів: римлян, персів, вавилонян, греків, германців та інших.
Господь став каменем спотикання, як сам сказав: «Я приніс не мир, а меч». Христова віра розділяє праведних і неправедних, і це істина. Симеон, пророкуючи, звернувся до Марії: «І Тобі Самій меч пройде душу, щоб відкрилися думки багатьох сердець».
Коли цей меч пронизав душу Пресвятої Діви Марії? Коли вона бачила, як на Голгофі розпинали Її Сина. Кожен цвях, що пронизував руки й ноги Спасителя, спис, який пробив Його ребра, став тим мечем, що пройшов крізь серце Марії, як передбачив праведний Симеон.
Далі читаємо: «Була також Анна-пророчиця, дочка Фануїлова, з племені Асирова, яка досягла глибокої старості, проживши з чоловіком сім років від свого дівоцтва, а потім залишалась вдовою вісімдесят чотири роки. Вона не відходила від храму, служачи Богові постом і молитвою день і ніч». Анна, вірна своєму чоловікові навіть після його смерті, постійно перебувала в храмі, і в момент зустрічі з Немовлям славила Господа, розповідаючи всім про Спасителя.
Ми бачимо двох Божих пророків — праведного Симеона та пророчицю Анну, які свідчили про Немовля Христа, визнаючи Його довгоочікуваним Месією, Спасителем світу. Свято Стрітення ставить перед нами важливе питання: чи відбулася у нас зустріч із Господом? Чи відчули ми Його присутність у своєму житті? Для православних християн такою зустріччю є Святе Причастя, коли Христос входить у наші серця, як у храм, освячуючи нас і оновлюючи Божу подобу в нас.
Свято Стрітення — це також зустріч поколінь. Старше покоління має передавати свою віру молодшим. Особливо важливою є роль жінок похилого віку, бабусь і прабабусь, які, як і пророчиця Анна, зберігають вірність Богові та передають віру наступним поколінням.
Стрітення відбувається, коли людина вперше сповідається або читає Святе Письмо. Наближається Великий Піст, і це чудова нагода для зустрічі з Христом через покаяння, молитву та благодійність, щоб гідно увійти у світлий день Великодня.
Євангельські читання, що передують Великому Посту, готують нас духовно. Ми читали про Закхея — грішника, який знайшов милість у Бога, про митаря і фарисея — де смиренний митар отримав прощення, і про блудного сина, який повернувся до батька. А сьогодні, в день Стрітення, ми чуємо про Страшний Суд — випробування нашої совісті, чи були ми милосердними. Вхід у піст завершується Прощеною неділею, бо тільки прощаючи інших, ми самі можемо отримати прощення.
Свята Церква літургійно готує нас до Великого Посту, наповнюючи нашу свідомість духовними істинами. Як казали святі отці: піст — це весна душі.
