23
Частина перша — боротьба з гріхами
Господи і Владико життя мого,
духа млявості (унинія), недбайливості (нєбреженія), владолюбства (любоначалія) і пустослів’я (празднословія) віджени від мене.
Сьогодні пропонуємо вашій увазі роздуми о. Миколи Бурядника над великопісною молитвою святого Єфрема Сирина.
Ця молитва є однією з найглибших молитов Великого посту. Вона коротка за словами, але містить у собі цілу духовну програму для людини, яка прагне змінити своє життя і відновити зв’язок із Богом.
У духовній традиції Церкви ця молитва поділяється на три частини.
Перша частина — це боротьба з гріхами, які руйнують душу людини.
Друга частина — прохання до Бога про чесноти, які відновлюють людину.
Третя частина — прохання про духовне прозріння: бачити власні гріхи і не осуджувати брата.
Сьогодні подаємо першу частину роздумів, яка стосується боротьби людини з духовними пристрастями.
Бог не сотворив смерті, але вона увійшла в буття людини через гріх. Після гріхопадіння Адам і Єва відчули присутність Божу і налякалися. Господь каже:
«Адаме, де ти?»
Адам відповідає:
«Я почув Твій голос і заховався».
Господь питає:
«Чому ти заховався?»
«Бо я нагий».
І тоді Господь каже:
«Звідки ти знаєш? Чи не їв ти з дерева пізнання?»
Після гріхопадіння людина почала боятися Бога. І скільки разів у житті людина робить те саме — ховається від Бога. Людина не хоче, щоб Божа присутність повністю охопила її життя.
Гріх так сильно поранив людське мислення, що людина почала неправильно думати.
Саме тому Великий піст є часом, коли Господь дає людині можливість заглянути у своє життя і побачити, з якими духовними станами вона повинна боротися.
Святий Єфрем Сирин дуже точно називає ці духовні хвороби.
1. Дух млявості (унинія)
Перший дух, від якого людина просить визволення, — це униніє (млявість).
Униніє — це духовна хандра, внутрішня втома душі, нудьга, втрата сили жити духовним життям. У сучасній мові ми часто називаємо це депресією. Але Церква розрізняє різні стани, які зовні можуть виглядати подібно.
Є депресія, яка має фізичну або психологічну природу. У таких випадках людині потрібна і духовна підтримка, і медична допомога.
Але є інший стан — духовна млявість, про яку говорять святі Отці. Вони називали її «бісом полуденним».
Цей стан приходить тоді, коли людині стає важко молитися, коли духовне життя починає здаватися тягарем, коли людина втрачає сенс духовної боротьби.
У монашій традиції говорили, що цей дух робить день довгим і важким, і людині здається, що час зупинився.
У сучасному світі цей стан проявляється ще складніше.
Колись людині доводилося багато працювати, щоб здобути «кусок хліба». Людина боролася, жила у постійній внутрішній напрузі.
Сьогодні ж людина часто має майже все.
І саме це створює нову небезпеку.
Людина починає перенасичуватися: інформацією, розвагами, речами, можливостями.
І тоді виникає внутрішня порожнеча.
Людина має багато, але душа стає пустою.
Саме тоді з’являється млявість.
Людина втрачає радість життя, перестає бачити сенс боротьби.
Дух млявості говорить людині:
«Це не для тебе».
«Це заважко».
Але для Бога все можливе.
Коли людська думка озброюється Духом Божим, тоді відкривається інша перспектива життя.
Людина повинна навчитися просити в Бога те, що справді потрібне для її життя — і матеріальне, і духовне.
Бо дух млявості не відступає сам по собі, поки благодать Божа його не прожене.
2. Недбайливість (нєбреженіє)
Недбайливість — це стан, коли людина перестає дбати про головне.
Пригадаймо історію зі Старого Завіту про Ісава та Якова, синів Ісаака, з роду якого походить Ісус Христос.
Ісав не отримав благословення, бо повівся недбало. Він не шукав батьківської прихильності.
Яків же прагнув благословення і приклав зусиль, щоб отримати первородство.
І хоча ця історія непроста, вона показує важливу духовну істину:
Боже благословення отримує той, хто його шукає.
Ісав повівся недбало — і втратив благословення.
Людина часто дбає про речі другорядні, а не про зростання у Бозі.
Немає часу просити в Бога благословення.
Людина знає, як говорити з людьми, знає, як поводитися перед начальством, знає, що сказати.
Але з Богом — на жаль, ні.
І тоді виникає питання:
Як благодать Божа може діяти в житті людини?
Господь постійно обдаровує людину і дає благодать.
Але як людина використовує її?
Чи радіє її серце у Бозі?
Ворог обдурює навіть тих, що приходять у храм.
Що ми робимо на Літургії?
Чи слухаємо молитву?
Чи наш розум перебуває у словах Божих?
Часто людина виходить із храму лише з емоційним враженням.
Але її серце залишається таким самим.
Життя стає подібним до ілюзії або міражу — з’являється на мить і зникає.
Ворог не хоче, щоб людина прониклася Богом.
Бо благословення Боже дає силу.
Тому Христос говорить:
«Шукайте перше Царства Божого».
3. Дух владолюбства (любоначаліє)
Це бажання використовувати інших людей і панувати над ними.
Але Христос показує інший шлях.
Він говорить:
«Я прийшов, щоб послужити і віддати своє життя за викуп для багатьох».
Син Божий приходить у світ як слуга.
Він служить людям.
І цим показує справжній шлях християнського життя.
Мати синів Заведеєвих попросила Ісуса:
«Нехай мої сини сидять праворуч і ліворуч від Тебе».
Але Христос відповів:
«Хто хоче бути першим — нехай буде слугою для всіх».
У Царстві Божому близькість до Бога визначається не владою, а служінням.
Саме тому Іван Хреститель сказав:
«Йому треба рости, а мені маліти».
Коли людина робить добро, вона повинна вести інших до Бога, а не прив’язувати їх до себе.
Святі Отці говорили:
чим більше людина смиряється, тим ближчою вона стає до Бога.
4. Дух пустослів’я (празднословія)
Пустослів’я — це не просто багато слів.
Людина створена на образ Божий і покликана бути подібною до Бога навіть у своїх словах.
Слово має величезну силу.
Через слово людина може будувати.
Але може і руйнувати.
Святе Письмо говорить, що за кожне слово людина дасть відповідь.
У сучасному світі люди живуть у потоці слів.
Ми постійно говоримо, читаємо, слухаємо.
Але серед усіх цих слів часто бракує найважливішого — слова, яке приносить життя.
Погані слова запам’ятовуються надовго.
А добре слово часто забувається.
Тому святі Отці говорили:
добра людина має коротку пам’ять на зло.
Коли Ісус Христос говорив, тисячі людей приходили Його слухати.
Бо Його слово було наповнене правдою і життям.
Слово Боже має силу змінювати людину.
Саме тому Христос посилає учнів проповідувати.
Через слово люди отримують віру, надію і життя.
Але людина повинна навчитися говорити так, щоб її слово було натхненне Духом Божим.
Бо люди за благодаттю стають живими храмами Бога.
І кожне наше слово може або будувати цей храм, або руйнувати його.
Бо, як каже Писання:
«З повноти серця говорять уста».
