Слуга Божий Андрей відпочиває в Митрополичому городі за собором св. Юра у Львові підчас війни.

Про постать Андрея Шептицького добре знають на його малій Батьківщині — на Галичині. Тут справді, не «для галочки» читають його твори, дискутують навколо запропонованих ним правил життя, встановлюють пам’ятники, пишаються, шанують і цінують. А як щодо великої України? Як сприймають Шептицького там, де його портрети не висять у шкільних класах? І чи зможуть офіційні призначення «Років імені…» змінити ситуацію та познайомити українців з особистістю, чиє життя могло б стати актуальним дороговказом у кризові часи?

Ми вирішили дізнатися думку українців у фейсбук, піднявши перед ними просте питання: «А ким для вас є Андрей Шептицький?»

Викладачка Ольга Ренн відповіла, що владика Андрей для неї перш за все — благодійник. Соціальний активіст з Києва Роман Ільяш написав: «Не читав. Асоціації: війна, УГКЦ». Автомеханік Максим Филипишин називає Шептицького «Людиною, про яку говорять», а музейний працівник Остап Лозинський просто «Людиною з великої літери». Були й більш інтимні думки. Приміром, музикантка Марія Леміш каже, що для неї Шептицький — це «комочок Любові і добрих справ». Громадська активістка з Вроцлава на ім’я Дзвінка дещо по-панібратськи, але дуже влучно називає Митрополита «ще тим креативщиком».

Засновниця освітньої Інтернет-платформи «Велика Ідея» Ірина Соловей відповіла так: «Для мене він є свого роду українським Ганді. А ще будівничим у сенсі створення можливостей для інших. Це особистість, якій було дано плідно працювати за різних обставин і, здається, прожити декілька рівних за насиченістю і змістом життів протягом одного людського віку. Шкода, що зараз ми не маємо такого вчителя і лідера».

Бізнес-тренерка Ганна Довбах пише: «Як радянська дівчинка із Києва, ім’я Шептицького побіжно бачила в курсі історії, а потім почула у Львові від старої пані, яка розказувала як Митрополит ховав євреїв на берегах Полтви. Але з того часу так ніколи і не було нагоди щось більше дізнатись».

Ірина Маґдиш в Українському Католицькому Університеті.

Наче почувши слова Ганни, викладач Українського Католицького Університету Ярослав Кіт нарікає: «От наступного року робитиму вже п’яту Літню Школу “Соціальна думка Митрополита Андрея Шептицького”. І думаєте, багато щороку є бажаючих безкоштовно 7 днів мешкати у Львові, дізнаватися і вчитися того, що пропагував цей видатний мислитель?» Питання риторичне.

Ми вирішили поговорити і про Рік Шептицького, і про нього самого з пані Іриною Маґдиш, яка сьогодні працює в управлінні культури Львівської міської ради і, власне, опікуватиметься подіями на цю тему у Львові. Саме Ірина Маґдиш свого часу займалася дослідженням генеалогічного дерева Шептицького на сторінках легендарного часопису «Ї».

− 2014-ий в Україні був оголошений Роком Тараса Шевченка. У Львові це більшою чи меншою мірою, але відчули: відбувалися лекції, концерти, вистави, інсталяції, виставки тощо. Вдалося змістити акцент з нахмуреного вусання на молодого, цікавого світського лева, філософа, художника. Як Ви особисто оцінюєте Рік Шевченка в Україні?

− Важко сказати за всю Україну, але з того, що було видиме у ЗМІ, є добра тенденція. Нарешті ми починаємо збивати оту бронзу з постаті Шевченка і олюднювати його, розуміти, що як і кожна інша людина, він мав свою вдачу, звички, добрі і погані риси. Він був молодим і пив вино. Він напевно ніколи не відчував і не називав себе пророком, не готувався до цієї ролі. Зламати стереотипи, коли Тараса вшановують виключно під час урочистих академій, покладання квітів і патетичних Шевченкових вечорів у школах, так швидко не вдасться, але ми на цьому шляху.

− Андрея Шептицького часто називають “виключно галицьким” діячем… Якщо зі Шевченком зламати хибні уявлення вдалося, то чи вдасться зі Шептицьким? Чим саме його постать може виявитися актуальною для всієї України сьогодні?

− Шептицьким – надзвичайно суперечлива, парадоксальна і багатогранна особистість. Якщо для галичан він, передовсім, очільник і поводир Церкви, то для великої України може бути актуальним його меценатство, наприклад. Нам дуже потрібно зараз відродження такого феномену культури, як меценатство. І образ митрополита, який підтримує світське мистецтво, митців, культуру, створює музеї, викладає історію мистецтва, – чим не взірець?

− А Ви бачили зараз таку тенденцію до меценатства? Ви бачили зараз постать, схожу на митрополита Андрея?

− Така тенденція з’явиться тоді, коли нарешті минеться стадія первинного переділу капіталів і ресурсів. Ми побачимо меценатів, коли з’явиться відповідальний бізнес, і меценатство стане необхідним, престижним і вигідним. Не сьогодні. І, на жаль, не завтра.

− Наскільки, на Вашу думку, справжній, а не туристичнобуклетний Львів є «містом Шептицького» сьогодні? Чого вистачає, а чого не дістає для такого «статусу»?

− Не зовсім погоджуюся з концептом «місто Шептицького». Не думаю, що світогляд львів’ян можна звести тільки до прізвища – того чи іншого генія чи велетня духу. Якщо розуміти Львів як місто культури, то так, у це визначення поміщаються і Шептицький, і Пінзель, і Крушельницька, і Левицький, і багато інших. Бракує того, що і всій культурі, – розуміння її ролі у світоглядних змінах, а значить в економіці, соціумі, політиці, у ставлення до довкілля. Цього усім нам не вистачає не лише в контексті Шептицького, а загалом. І митрополит, до речі, це добре розумів.

− Ви, наскільки знаю, досліджували генеалогічне дерево Митрополита Андрея. Це був спецпроект у часописі «Ї». Чого, на Вашу думку, молоді українці не знають про Шептицького з того, чим могли б користатися на щодень?

− Не хочу давати рецепт, що повинні, а що не повинні знати молоді українці. Дуже багато знань втрачають свою актуальність з часом, натомість молодь знає щось таке, чого не знає старше покоління. Кожна ґенерація повинна мати свій погляд на авторитети, витягати з їхнього життя те, що важливе для них саме в їхній час. Для мене найцікавішим було пізнавати усі парадокси родини Шептицьких, де титул графа сусідив із зреченнями релігійного діяча, де з католицької родиви вийшов діяч греко-католицької церкви, де дідусь Шептицького драмтург Алеканд Фредро був засновником польської комедії і писав соромітські вірші, де у патріархальному суспільстві панував культ матері Софії Шептицької з дому Фредро. І Шептицький, і його родина були дуже «нехрестоматійними», цікавими. Але виділяти щось одне для сучасних молодих людей — невдячно. Головне – хотіти щось пізнати, а вже важливе витягає кожен для себе персонально.

− А чому для роботи над спецпроектом Ви обрали саме постать Шептицького? Чим вона Вас так сильно зацікавила?

− Мене, як я уже казала, перш за все зацікавив феномен родини Фредрів-Шептицьких. Говорячи жартома, така цікавість народилася з браку жанру комедії на наших сценах і з браку модерназаційних процесів у церкві. Хотілося не мармурового Шептицького, а справжнього, людського і людяного.

− Яких цілей вдалося досягти завдяки цьому спецпроекту?

− Ну, приміром, селяни села Вишня побачили, що той палацик, біля якого вони мешкають, напевно, чогось вартує. Не дарма ж туди якісь дівни люди приїздять. Там тепер, щонайменше, вже не смітять. А діти з того ж села навіть брали участь у постановці комедії за п’єсами Фредра, дідуся владики Андрея. Це, до речі, дуже важливо — сприймати історичну постать не лише як окрему особистість, а в контексті її близьких. Так, завдяки дідусеві-засновнику польського театру, для сучасного покоління Шептицький став не тільки великим дідом, але і великим онуком” (Сміється)

− У Вас неабиякий досвід роботи у сфері культурного менеджменту. Ви втілюєте в життя цікаві мистецькі, культурні, мультикультурні проекти практично без допомоги зовні. З Вашого досвіду, чи справді помічними є такі офіційні «роки імені такого-то»? У чому сильні і слабкі сторони?

− Що означає «без допомоги зовні»? Я ж не на острові живу. Насправді, проекти народжуються і втілюються групою людей, які раптом надихаються певною ідеєю. Якщо для когось «рік» є тим інстурментом, який дає можливість витягнути хоч якісь кошти з бюджету чи з-поза бюджету, то хай буде. Головне, чим ті «роки» наповнювати. З досвіду попередніх років для наших однодумців головнішими були ідеї, можливості творити і змінювати, а гроші перебували на другому місці.

− Чи сьогодні Ви бачите людину за міццю своєю і мудрістю, за далекоглядністю схожу на Шептицького? Хто є Шептицьким нашого сьогодні?

− Такої людини не бачу. Значить, часи не такі. Я погоджуюся з думкою, що епохи народжують тих і таких, якою є сама епоха.

− Про які проекти до Року Шептицького у Львові Ви можете розповісти уже сьогодні?

− Ну, ідей багато. Сподіваюся, нам вдасться усе це втілити в життя. Плануємо, наприклад, конкурс анімаційних робіт «RE-анімуй меценатство». Дуже цікавим буде проект «Зателефонуй Шептицькому». Ми пропонуємо одному з мобільних операторів виділити на цілий рік окремий «номер Шептицького». Туди щодня можна буде зателефонувати і почути якусь класну цитату, або навіть ціле меню цитат. Уявляєте таке: «Якщо ти хочеш дізнатися, що думав Шептицький про жінок, натисни “1”. Якщо тебе цікавлять думки Шептицького про державотворення, натисни 2… І так далі».

Також організовуємо виставку інтерпретацій робіт художника Новаківського, його свого часу підтримував Шептицький. Маємо намір влаштувати благодійний бал у садибі Фредрів-Шептицьких у селі Вишня. До речі, шукаємо для усіх цих проектів добрих спонсорів, бо міського бюджету «на культуру» для всіх наших задумів точно не вистачить. На жаль.

розмовляв Володимир БЄҐЛОВ