MENU 
The Annunciation icon is found on top of the Royal Doors on our churchs' Iconostasi.

Благовіщення на дверях Іконостасу.

Що значить бути Українською Католицькою Жінкоь або: Яку можливість на життя має Київська християнська духовність?

Написала Рома Гайда

Ключ До Схiдньо-Християнького Життя

Для зрозуміння нашої Київської духовної спадщини і приналежности до Української Католицької Церкви є три ключеві ікони. Це є ікони Благовіщення, Богородиці Знамення і Богородиці Умоління, знаної Нерушимої Стіни в соборі Св. Софії в Києві.

На сам перед звернім увагу де встановляється ікона Благовіщення в іконографічному розписі церкви і в літургічному році. У правильно розписаній церкві ікона Благовіщення є зосереджуючою точкою Райських воріт. Незалежно чи ікона поміщена вгорі чи посередині Райських воріт, її саме примі¬щення має нам щось дуже важливого сказати. Дійсна важливість надзвичайної зустрічі Марії та Божого післанця, є Марії вдумливість на що вона мала б погодитися і свідомість невимовної відповідальності за її рішення. Це був розважливий і відважний акт. Це був визов до її людськости і вона показала себе зрілою людиною. Від Марії очікувалося інтелегентну і особисту відданість і це саме очікується від кожного з нас. Наше ціле відношення до Бога має виходити як правило із заложення, що кожна інтелегентна люди¬на робить розсудливі рішення у всіх важливих справах свого життя. Щобудь інше від того не годиться нашому Творцеві і Його Святій Мудрості.

Західна християнська традиція перенаголошує дівицтво Марії, що привело до викривлення самої основи гуманности в загальному, а особливо жіноцтва.

На Марійській екуменічній конферен-ції минулого року “Orientale Lumen” ісусовець о. др. Роберт Ф. Тафт, відомий теолог і знавець Східно Християнського благочестя, опрокидував споменшування Марії-Богородиці. На його думку цей підхід характеристичний культурі католикам Середземного прибережжа спричинює “мачізмо”, мужисько шовіні-стичне розуміння жінки і причиняється до більшого викривлення і надужиття розуміння людини. Прославляючи жіно-чу невинність представляє Марію і її жіноцтво в сек¬суальному контексті виключаючи її інтелегентність. Це так би мовити “…прославляючі назви ‘Непорочна’ означають стримування від полевих відносин, радше ніж виявлена велична доктрина божеського походження Єдинородного Сина і Слова Божого та спасительну дію Святого Духа в абсолютно божеському Втіленні Христа” до чого Марія погодилася із великою особистою розсудливістю.

Схід трактує цілу людину. На це вказує наша Церква у визначенні свята Благовіщення навіть тоді, коли це свято збігається із Великою П’ятницею. В день призначений похороненню Христа, виїмковo правиться Свята Літургія. Тим Церква літургічно підчеркує важливість особистого процесу думання і зобов’я-зання. Через літургію ми повинні розумі-ти, що Марія є прикладом без порівна-ння людського зді¬йснення в Христі незалежно статі. Зрозуміння Благовіщен-ня як ікони і свята є ключевим до розуміння підходу до святости Християнського Сходу в загальному, а особливо Київську духовність.

The Oranta Icon in Kyiv's St. Sophia Cathedral

Оранта в Соборі св. Софії

Богородиця Знамення, або Велика Панагія, є друга ікона. Тут бачимо Марію із круглою авреолею на грудях. В авреолі дуже зрілий на свій дитячий вік Христос із піднесеною правою рукою в бла¬гословляючому жесті. Це є образ Марії від хвилини Благовіщення до вічности. Вона не була тільки Матірю Христа. Марія потребувала спасіння так як кожний з нас. Її життя зосереджу-валося в Христі і наповнялося Христом. Марія була і є Богородиця, бо вона внутрішнила Христову науку все своє життя. Ікона знаку є постійною пригадкою, що джерелом всієї святости є Христос, Син Божий і наш Спаситель.

Третьою ключовою іконою є Богородиця Умоління (Оранта), Нерушима Стіна. З піднесеними руками Марія нагадує нам Кому належиться наше благочестя. Ця ікона є символом кожного християни¬на і також Церкви. Виявом цього є багато форм літургії: Служби Божі, акафісти, утрені і вечірні, молитви в крузі спільноти віруючих і особисті молитви та вся тканина людського буття у відпочинку і розвазі, в щоденних зайняттях, в терпінню і святкуванню. Кожне з тих можуть бути частиною нашого молитовного життя, якщо ми того дійсно бажаємо. Задивляючись на Марію у вічній молитві дає нам християнське довіря нашої близькости до Бога Отця, Який вислуховує нас і є Всемилостивий.

Я нарочно присвятила більше уваги значінню Благовіщення у нашій Київській традиції, щоби допо¬могти нам поєднати пов’язанність літургії і віри, що було наглядним безлічним святим, православних і католиків, Київської Церкви. Богородиця Знамення зосереджує нашу увагу на Христа, Месію і Спасителя нашого та Марія Оранта, Нерушима Стіна, нагадує нам центральність благочестя в християнському житті.

Вiд Зображення До Досвіду

Як Східне богословіє розуміє Благовіщення має багато імплікацій. В першу чергу саме поняття людини освобіднює кожного з нас, бо Східне богословіє трактує людину вповності її істоти — фізичної, психологічної, інтелектуальної і духовної. І в другу чергу, Східне богословіє кладе запрошення до святости на поріг особистої розсудливості кожночасно, що ми спотикаємося із різнородними вимогами життя. Тому, що мислення є творчим процесом, воно є єдиним засобом внутрішнення Христа і Його науки при чому літургія своєю молитовною формою є м’якомовною вчителькою. Святі показують, як це робиться.

Розвиток Української Католиць-кої Церкви із Київської Церкви, а перед тим із Візантійської, дають нам проникливе розуміння тих понять. Хоча це за велика тема в цей час, вистарчить сказати, що Київське християнство є духовною скарбницею.

Mt. Tabor Ukrainian Catholic Monastery

Монастир УГКЦ на горі Табор, ш. Каліфорнія

В літі 1999р. Інститут ім. Митрополита Шептицькго в Калі-форнії в монастирі гори Тавор зосередився на проповідництві Київської Церкви. Учасники були зворушені розміром проникнення люблячого і милосердного Бога в проповідях Київської доби. Рівно-часно вони спостерегли відсутність застрашування вірних. Та все ж таки, Церква Києва виявила велику відданість віруючих, що відповідає доцінення повної людини. Нас повинно застановити, що так багато провідної верстви вибрали монаше життя. Багато жінок відкрили скрипторії для розмножування і розповсюдження книжок, гербарії для культивації лічничих зел, школи і тим подібне. Крім св. Ольги із святих жінок України, що ми знаємо про св. Ірину, дружину Великого Князя Ярослава Мудрого чи св. Евфрозинію, Князівну Полоцька, чи св. Параскевію, сестру Князя Володимира Мономаха, чи преподобну Анну, також знану здрібнілим ім’ям Янку, дочки Київського Князя Всеволода?

Коли я приготовляла доповідь на тему “Духовна формація мирян” на другу сесію Патріяршого собору в 1998 році Української Католицької Церкви, мене зворушив твір 12-го століття Князя Володимира Мономаха “Поученеє дітям”. Глибина його духовного досвіду свіжа і переконлива. Досвід у нього особистий. І хоч Володимира Мономаха не проголосили святим, “Поучення дітям” може натхну¬ти нас сьогодні. (При тому, Володимир Мономах втішався пошаною до тої міри, що маючи 60 років, його вибрали князювати Київською Руссю.)

Так як нам потрібно визнати важку історію Української Като-лицької Церкви нам потрібно сміловості заявити її святість і відваги визнати її святих. Одне без другого не може бути.

Growing up in the Ukrainian Church in America.

Виростаючу в Українські Церкві Америки.

Доростаючим підлітком в Америці, я виразно пригадую сумніви із приводу офіційних визнаних свя¬тих Української Католицької Церкви, яких можна порахувати на пальцях одної чи двох рук. У вас мабуть були подібні спостереження. Це впрост заперечує святість Церкви. Духовна спадщина і святі Київської Церкви увійшли у сопричастя з Римом в цілості. Ми можемо гордитися і багато навчитися з минулого нашої Церкви і її досвіду в катакомбах недавних днів. Як і ви, я певна, що знайдемо безліч святих.

Дозвольте поділитися з вами малим фрагментом із життя жінки Української Католицької Церкви, якої ім’я мені не відоме. Протягом сталінського терору її всю родину розділили і заслали в концен¬траційні табори Сибіру. Із передачі в’язнів вона довідалася про мученичу смерть своєї дорослої дочки і пізніше мужа. Розуміється, що жадне з них на могли мати християнського похоронення. Нещасна і опечалена жінка відправила їх у вічність вишиттям притчі Доброго Пастиря витягаючи нитки із її в’язничного плаття та із риб’ячою кісткою за голку. Цю молитовну похоронну тканину Патріярхальне Товариство вручило Святішому Отцеві в 1987 році, як пригадку молитовного життя і свідчення Української Католицької Церкви за час сов’єтського режиму.

Де є Визов

Нам потрібно зрозуміти, що Українська Католицька Церква є Київської і Візантійської традиції і є основно православною. Покликатися, що наша Східна богословія і благочестя є не на місці і не на часі в американському (чи іншому) середовищі є вигідним покривалом особистих недомагань з приводу непевности чи незнання чи прямо бездумности привичок.

Вам може бути приємно почути, що найскоріше зростаюча церковна спільнота в Америці є православні християни до якої навертається 3,000 осіб річно. Із того дві треті навертаються до Антийохійської Православної Церкви. Фредеріка Метювз-Ґрін елоквенто описує своє навернення і модерне життя в старовиннім християнському православ’ї в книжці “На розі Сходу і тепер” (Frederica Mathewes-Green “At the Corner of East and Now”). Мене вдарило велике зусилля вивчити багату кількість літургічних відправ, бодай два рази в тижні розставляти і складати переносимо церковне устаткування, волева акліматизація до Східньо-Християнського благочестя, що втягає цілу людину і її змисли співом, чисельним знаменуванням хреста, поклонами, постами, кількістю свят і так далі. Якщо ми застановилися б хоча на хвилину, що завдають собі новонавернені, ми мусимо глянути самі на себе і чесно поспитати себе, що ми можемо зробити щоби переступити наше поверховне знайомство. Ось тут наш визов.

Blessed Josaphata Hordashewska

блаженна Йосафата Гордашевська

Подібно до Марії, ми також стрічаємо Христа в нашій Церкві Київської традиції. Ми також маємо відповісти із розсудливістю і свідомим зобов’язанням. Ми можемо багато навчитися від Антійохійських православних і Мелхітських католиків, але передовсім нам потрібно знати нашу власну Київську традицію. Ми повинні знати людей Української Католицької Церкви, які жили святим життям, щоби запізнати творче втілення Христової науки ними і молитися до них, навіть якщо вони не є проголошені святими, як на приклад Митрополит Андрей Шептицький чи блаженна Йосафата Гордашевська, чи українські мученики 20 століття, як Владики Української Католицької Церкви Павло Ґойдич, Теодор Ромжа та інші. Іншою відповіддю може бути краща участь в багатьох різних літургічних відправах. Між нами присутня є Марія Гарасимович Олинець, вчитель музики і дериґент хору у власній парафії, яка дає від себе багато праці для оживлення відправ. Я є певна, що її досвід може помогти нам як покращати участь у відправах у співпраці із парохом та запевненням сумісности із нашою літургічною і духовною традицією. Такий про¬цес дає нагоду навчитися цінностей не тільки нам самим, а також поділитися з іншими. Знання і певність, які ми здобудемо може привести толерантність деяких відмінностей і зменшити страх перед майбутністю. Раз ми почнемо розпізнавати багатство нашої Церкви, ми оживимо як святі Ірена і Янка та інші, та вже ніколи не глядітимемо на Українську Католицьку Церкву і її духовне багатство як не плідний стереотип. Пам’ятаймо, що ми не єдині вчителі; поруч нас ікони, літургія і літругічно осмислені духовні традиції. Ось це є значення бути жінкою Української Католицької Церкви, яка жиє Київською християнською традицією і допомагає іншим робити те саме.

Гляньмо знову на ікони Благовіщення, Богородиці Знамення і Нерушиму Стіну. Вони говорять до нас. Дозвольте нам відповісти як розсудливі, думаючої люди якими ми і є. Визов залишається з нами.